7-й Синій полк, виконуючи наказ, продовжував свій рух до с. Безштанкова, змітаючи по дорозі окремі большевицькі банди і, без особливих перешкод, зайняв це село. Заступник полк. Вишнівського. полк. Магеровський, вихований славною традицією Синіх "полк-вперед!", продовжував рух, водвочас намагаючись нав'язати зв’язок із 9-им полком, але замість Стрільців виявив обхід свого лівого крила колоною червоноармійцїв. Під загрозою удару в свій тил, він повернув полк Синіх у напрямку р. Дністер — м. Ямпіль, відірвавшись у той спосіб від червоних, Відступаючи, 7-ий полк був зненацька заатаковаинй червоним партизанським відділом Криворучка, але відповів таким контр-ударом, що та банда зникла в невідомому напрямі. Відірваний від решти дивізії, полк. Магеровський не мав змоги нав’язати контакт із штабом дивізії. Брак донесень від нього щораз більше турбував Комдива, бо він припускав, що Синій полк бився, оточений із усіх боків. У дійсності ж, дійшовши до Дністра Магеровськнй, повернув полк і всією силою вдаривши по червоних, погнав їх у напрямку на Кодиму. XI Галицька бриґада оберігала запілля дивізії від різних червоних банд.
3-я дивізія була розпорошена майже на 30-ти кілометровому фронті. Для з'осередження її для дальшого наступу на Бірзулу потрібно було кілька днів; зокрема, треба було підтягнути обози, що застрягли в подільських ярах. Комдив 3-ої вважав за конечне з'ясувати становище дивізії ген. кварт. штабу армії, ген. штабу ген. Капустянському. З гіркотою він підкрослия, що 3-тя дивізія вже другий місяць б'ється, відокремлена від решти армії, залишена виключно на її власні сили, в наступі на Бірзулу — Одесу, проти значно переважаючих сил ворога, забезпеченого чисельними резервами, що надходили з Одеси. Дивізія понесла великі втрати, особливо в старшинському складі, і тому вимагає відпочинку від безперервних боїв і поповнення.
Ген. Капустянський, завжди уважний і доброзичливий до потреб дивізії, поінформувавши про загальну ситуацію на фронті армії УНР і про стан совстських військ, закінчив: "Голубчику! Ми знаємо становище 3-ої дивізії. Зараз провадимо перегрупирівку наших сил і на допомогу Вам вирушила Волинська група в складі трьох дивізій. Потерпіть!.. Ви ж Залізні!"
В наслідок прориву червоними фронту дивізії, згинула лікарка 7-ого Синього полку, Світлана Харченко. Довідавшись, що ранений к-ир полку, полк. Вишнівський, є в штабі дивізії, в м. Піщанка, вона приїхала туди, щоб заопікуватися раненим. Того ж дня верталася з ординарцем-санітаром до свого полку, не знавши, що під час її відсутности червона частина прорвалася поміж 9-им і 7-им полками. На дорозі, в лісі, їх зненацька оточили червоноармійці; один із них відразу схопив за уздечку коня лікарки. Не втративши притомности духа, Світлана Харченко звалила його пострілом із револьвера, що його завжди мала при собі, дала коневі остроги й намагалася рятуватися, але кілька рушничних стрілів відразу забили її. Ординарець урятував себе заявою, що він примусово мобілізований "петлюровцями". Того ж самого дня він, скориставши з першої нагоди, втік, зголосився до штабу дивізії й оповів про трагедію.
Світлана була мініятюрна на зріст, миловидна й товариська дівчина. В короткому сірому жупані, сірому кашкеті і з револьвером на пасі, з правого боку, вона виглядала радше на хлопця ніж на дівчину. Під час походу все їхала верхи. Під час бою, завжди опікувалася раненими в недалекій віддалі від бойовіх лав, не зважаючи на свистіння куль і вибухи гарматних стрілен. Полкова старшина й козацтво любили її й шанували. Трагічна смерть "нашої Світланки", як називали її в полку, вкрила щиро-глибокою жалобою всю дивізію.