Надійшов вечір. Як тільки засутеніло, майже раптово припинилася ворожа стрілянина. Ми рівнож перестали стріляти. Настала мертва тиша. Ворога не видно. Підходить до мене бунчужний Доваренко — б. підпрапорщик російської армії — і каже: "Дали чосу денікінцям. Повтікали!".. На землю спустилася більша темрява, що її ще збільшувала густа імла з річки. Я наказав відтягнути кулемети до тачанок. Пішли відтягати й біля самих тачанок побачили кінноту. Ще й тоді ми були певні, що це наша кіннота, але попали до рук денікінців…
Після довгого перебування в полоні, мені пощастило вирватися з нього й повернутися знову до 3-ої Залізної дивізії, з якою я пережив увесь тягар таборового життя в Каліші.
Що ж фактично трапилося? Денікінці обійшли наш правий фланг глибоким обхідним маневром і зайшли нам у тил. Першою жертвою був штаб полку з командиром полку. Не бажаючи піддатися на ласку ворога, полк. Євтушенко застрілився. Після захоплення штабу полку, денікінці зайняли міст, відрізавши в той спосіб наш шлях до відступу. Полк Стрільців опинився в кліщах. Під час розпачливого бою в оточенні, багато Стрільців забито й ранено, решта трапила до полону. Винятком була лише та нечисленна кількість вояків, що їм пощастило переховатися в наших селян. Полонені Стрільці нікого із старшин не видали. "Всі ми козаки, старшин нема, бо всі забиті" — відповідали вони на запитання денікінців: "Хто є старшиною?"
Полк. Б. Чміль, б. к-ир першого куреня 9-ого Стрілецького полку:
"Кінного відділу Волинської групи, що його ми сподівалися застати в Клевані, не було. Наша кінна розвідка, що її вислано ще перед маршем полку, була в терені на схід від села. Вона донесла, що до Клебані наближається колона кінноти, додавши, що то, мабуть, будуть галичани, бо розмовляють по українськи. Коли чоло колони ворожої кінноти в'їхало до села, наші сотні були заскочені, але на команду "до зброї!" Стрільці розбіглися поодиноко й малими групами по господарствах, садах і стріляли з-поза хат і інших забудовань по кінноті до останнього набою. Розлючений ворог безпощадно рубав тих, що боронились, старших рубав на місці — до полону не брав. К-ир полку і щоб на попасти до полону і тим не зганьбити полк, застрілився. Найдовше боронилися огнем скорострілів стрільці першого куреня, що були на цвинтарі.
Наші втрати приблизно були такі: 50 % взято до полону, 35 % забитих і поранених, 15 % втікли до поблизького лісу, або поховались у господарів, які допомагали їм усім, чим тільки могли, не шкодуючи свого одягу, щоб передягнути стрільців. Мене врятували ріенож селяни і я втік передятутий". Перемога денікінців у с. Клебань не обійшлася їм дешево. Втрати ворога в людях і конях були дуже великі, Після розгрому 9-ого Стрілецького полку, він не перестав існувати. Його рештки переорганізовано в м. Томашпіль. Склад тих решток був такий: Сотня, що була в охороні 3-ої батерії під с. Клебань — 92 стрільців. Ті що їм пощастило втікти з Клебані — 5 старшин, 55 підстар. і козаків. Легко хворі після видужання в полковому таборі — 50 козаків. Буковинський курінь, який в бою в селі Клебань участи не брав, мав при сотні по 70–80 бійців у кожній. Кінна сотня 9-го полку, що в Клебані не була — біля 50 шабель.
Коли на третій день після трагедії в Клебані до дивізії повернувся полк. Чміль, його призначено командним наново формованого 9-го полку з бойовим складом до 400 бійців.
На господарській частині полку катастрофа в Клебані не відбилася. Вона залишилася в повному порядку й такий її стан значно полегшив полк. Чмелеві організувати Стрільців, Формування переводилося на тилах армії, в умовах постійного її відступу. Не зважаючи на це, формування було доведено до позитивного завершення. Новозорганізований 9-й Стрілецький полк, хоч і був нечисленний, але боєздатний і міг би ще зміцнити 3-ю дивізію, але не судилося. У районі Староконстантинова, власне тоді, коли полк. Чміль збирався приєднати свій, ним зформований, полк до 3-ої дивізії, його зненацька оточили частини польської армії й забрали до неволі. Полишилися лише кінна сотня, яка весь час була на фронті, разом з 3-ою дивізією. У той спосіб, кількість полків 3-ої дивізії зменшилася до двох полків.
Розділ XLI
На переломі фронтових дій
Переможні бої 3-ої Залізної дивізії, на початку наступу проти Добровольчої армії ген. Денікіна, були її "лебединою піснею", були останнім акордом її тріюмфального маршу… На цьому властиво можна було б і закінчити, але кожна історія має свій кінець і тому підемо далі шляхом славної дивізії, до самого трагічного кінця її існування.