В умовах партизанської війни, що до неї шикувалася вся армія, отже й 3-тя дивізія, коли в запіллі ворога на всіх учасників Зимового Походу чигала смертельна небезпека з усіх боків, командиром дивізії повинен був бути не лише кваліфікований старшина, але й такий командир, що його в дивізії добре знали й до якого мали б довір'я. Під командою командира дивізії вирішувалося питання бути чи не бути дивізії, питання життя й смерти довірених йому вояків дивізії. Таким власне командиром і був полк. Ольшевський.
Усе повище не було прийнято під увагу Командувачем Армії. У похід у незнане призначено командиром 3-ої дивізії цілком нову для неї людину. Невідомо чим саме керувався Командарм, коли підписував наказ про призначення командиром дивізії полковника Трутенка, але одне можна з певністю ствердити: керувався всім, тільки не добром славної дивізії… Він не міг не здавати собі справи, що провадження збройної боротьби в умовах партизанщини базується головним чином на довір'ї до командира; не міг не знати, що полк. Трутенко такого довір'я не мав, що, поминувши бойового полк. Ольшевського, який був у дивізії від самого першого дня її заснування, він тим самим вразив усю 3-тю дивізію. Одначе, хоч Командарм здавав собі справу, хоч знав, але дуже легко перейшов над цим до порядку денного. Правдоподібно головну ролю у призначенні заграла протекція.
Новопрнзначений командир 3-ої дивізії, полковник В. Трутенко, мав військові кваліфікації, але не мав бойового досвіду в специфічних умовах нашої визвольної війни того часу, коли та війна провадилася без суцільного фронту, не мавши відповідного забезпечення флангів і тилу, отже, в умовах напівпартизанського характеру провадження війни. Усе ж, головною хибою призначення полк. Трутенка командиром дивізії в Зимовому Поході було те, що він був для дивізії чужою, незнаною особою, що відразу насторожило не тільки командний склад дивізії, але й її вояків. Усі вичікували перших кроків нового Комдива, щоб ближче його пізнати. Кроки ці були негативного характеру, але годі про них згадувати. Вони настроїли всю дивізію неприхильно до полк. Трутенка. З таким командиром 3-тя дивізія мала йти в Зимовий Похід, назустріч своїй трагічній долі.
Розділ XLIV
Зимовий Похід
У ніч із 6-го на 7-ого грудня 1919-ого року, 3-тя дивізія вирушила з району Любара, в складі армії УНР, у Зимовий Похід. Склад самої дивізії був наступний:
Командир дивізії — полк. В. Трутенко.
Заступник к-ра дивізії — полк. В. Ольшевський.
Нач. штабу дивізії — полк. Г. Стефанів.
Нач. операт. в-лу пггабу дивізії — полк. М. Крат.
7-й Синій полк. К-ир полку — полк. О. Вишнівський.
Склад полку: до 200 багнетів, 8 кулеметів і 20 шабель.
8-й Чорноморський полк. К-ир полку — сот. Любимець, наступник полк. Крата. Склад полку: до 250 багнетів, 8 кулеметів і 40 шабель.
9-й Стрілецький полк. Від полку залишилася лише кінна сот. — Штаб і їздові гарм. бриґади, на чолі з полк. Г. Чижевським. ня — 50 шабель. К-ир сотні — сот. В. Шульга.
Кінна чота в-лу контр-розвідки. Полк. В. Яворський.
Батерія 5 гармат. К-ир батерії — сот. В. Зарицький.
Разом усього до 500 багнетів, 16 кулеметів, 110 шабель і 5 гармат.
Кількість хворих на тиф і ранених, що їх возилося на возах у дивізійній колоні, перевищувала бойовий склад дивізії. Той склад, що його подав полк. Чижевський в "Короткій історії 3-ої дивізії" — 1500 старшин і козаків, при 10-ти гарматах, 50-ти кулеметах та 120 шабель (ст. 21) — є безсумнівною гіперболою.
Старшина і козаки армії УНР, розпочинаючи вимарш "у невідоме" — Зимовий Похід, — без надії надіялись і без віри вірили… Але та надія й та віра, більше підсвідомі ніж наявні, стали в ту пропам'ятну, незабутню, темну й морозну ніч сенсом їхнього життя, тією "соломинкою", що за неї хапаються утопаючі. Якби тієї ночі було віднято від Армії ту "соломинку", то вона перестала б існувати — розлетілася б, так як те крихке скло, що його зненацька вдарило щось тяжке. Вона перетворилася б із колони війська в безладну юрбу охоплених панікою людей, що, розбігаючись у всіх напрямках, намагаються рятувати своє загрожене життя, кожний на власну руку… Непереможений дух, що його зберегла армія — джерело підсвідомої надії й віри — стимулював армію під час Зимового Походу і зміцнив її до стану боєздатности.