Вслід за колоною вояків, що йшли походним порядком, тягнулася довга, здавалося без кінця-краю довга, колона хурманок, а на кожій з них було повно хворих на тиф, або ранених, що воліли ділити долю своєї дивізії до кінця.
Падав сніг і стелився білою пеленою на непритомних і напівпритомних, напівроздягнутих постатях, організм яких змагався за життя без ліків і санітарної обслуги. Окутана темрявою зимової ночі, безшумно рухалася колона назустріч своїй, невідомій ще, трагічній долі, нагадуючи собою радше довгу-предовгу похоронну процесію, ніж колону війська…
Був це час, коли наступ Добровольчої армії ген. Денікіна на протибольшевицькому фронті заламався й армія та була змушена перейти від наступу до відступу. Відступ цей почав приймати панічний характер. Червоні москалі перемагали білих і вже не було сумніву, що дні існування денікінської армії пораховані.
Залишивши в районі Любара все, що не надавалося до Зимового Походу — особові й тягареві авта, вози з різним майном і виснаженими до остатку кіньмн, тощо — армія простувала до району, що його на той час займала УГА, щоб, пройшовши його, форсувати залізницю поміж станціями Голендри і Калинівка. На 10-го грудня 3-тя дивізія дійшла до с. Лозин, звідкіля рушила через Глннськ до району Овечаче, куди вона и прибула без перешкод, бо в селах, що через них проходила дивізія, денікінців не було. Під час переходу через район постою Галицької Армії, не тільки не було будь-яких ворожих виступів проти частин Армії УНР, але навпаки — постава галицького вояцтва була дуже прихильна; були навіть випадки висловлення жалю, що УГА не з нами.
Головні сили Добрармії були тоді скупчені в районі Бердичів — Козятин, де її тиснула червона армія. Невеликі відділи денікінського війська були лише на вузлових станціях, а район Винниці займала УГА; денікінських частин було зовсім мало — лише стільки, скільки було потрібно для контролю діянь союзного з Денікіним галицького війська. Тому саме 3-тя дивізія дійшла до залізниці Козятин — Вінниця — Жмеринка, не спіткавши денікінців. Під час форсування Київською дивізією залізниці в районі ст. Голендри, її аванґард мав бій з денікінським відділом. Здобувши ст. Голендри, Київці захопили два потяги майна Добровольчої армії. 3 дивізія перейшла залізницю 17 грудня без перешкод, зайнявши перед тим с. Богданівка.
Згідно з наказом Командарма, 3 дивізія зайняла без бою, 18-ого грудня, м. Старий і Новий Животів. Її завданням було провадити розвідку на захід від лінії Біла Церква — П’ятигори — Балабанівка. Цей район був запіллям денікінської армії, де не було бойових частин її, а денікінська адміністрація і міліція повтікали перед наближенням 3-ої дннізп. Тому саме це містечко було призначено для відпочинку 3-ої дивізії на протязі двох тижнів і приведення її за той час до порядку й боєздатности.
21-ого грудня Комдив 3 одержав наступний наказ Командарма:
"На випадок небезпеки Вашого розташування занімаємого району, Вам належить відійти в район Стадниці, Високе. Каюки, зі штабом у Високе, алеж бажано зараз же приступити до самої енергійної аґентури і військової розвідки, з метою виявити ворожі сили і напрямки їх посування. Коли б Ви почали свій відхід, то напрям — Животів — П’ятигори — мусять прикрити сильні застави. Сьогодні 8 загін ночує в Росошках. а 7 в Дубровах. Штаб у Дубровках. Завтра, 22.ХІІ., часті Запор. див. будуть розташовані навколо П’ятигор.
Ком. Армією УНР Отаман Ом. Павленко."
Була це перша пересторога проти небезпеки, що наближалася з півночі. Біла армія ген. Денікіна, під натиском червової армії, залишила вже Харків, Полтаву і Київ. Большевики перемагали на всьому протиденікінському фронті, щораз більше деморалізуючи денікінські бойові формації. Добровольча армія вже не відступала, але відбігала, швидко й панічно, в загальному напрямку з півночі на південь. У другій половині грудня, глибоке її запілля, що в ньому перебувала армія УНР, швидко почало перетворюватися в запілля безпосереднє, загрожуючн схрещенням шляхів відступу Добровольчої армії зі шляхами Армії УНР. Про цю небезпеку власне й перестерігав Командувач Армії УНР, наказуючи водночас звільнити шлях відступу денікінців, перейти на східній бік великого Білоцерківського — Уманського шляху, затриматися в присілках і хуторах і там перечекати небезпеку.
24-ого грудня 1919-ого року, полк. Трутеико одержав другу перосторогу, у формі наказу Командарма: