— Будь ласка, — вказав на цей прилад незнайомець. — Яку радіостанцію бажаєте почути? Москву? Ленінград? Бухарест? Ах, Варшаву? Прошу!
Він покрутив крихітну головку — і з прилада долинула чітка, голосна польська мова, а слідом за нею — й музика.
— Нічого дивного, — казав далі незнайомий, — просто портативний радіоприймач на напівпровідниках. Звичайна річ для нашої лабораторії, цілком звичайна! Втім, повернемося до діла. Ах, пробачте, ще не все!
Він зробив ледве вловимий помах правою рукою — і троє друзів мов скам’яніли від здивування: несподівано під лівою рукою в незнайомця опинився… цілий велосипед! Так ось на що він весь час спирався тією рукою! Але чому ж досі того велосипеда не було видно? І що то в незнайомого за невеличка напівпрозора блискуча річ у правій руці, схожа на купальну шапочку?..
— Наша лабораторія “ЗТП”, — вів тимчасом далі загадковий гість, — довідалася про ваші бажання і доручила мені ознайомити вас із деякими винаходами. Сподіваємося, вони зацікавлять вас. Прошу, оце — така звичайна собі шапочка з нової, щойно винайденої речовини — прозориту…
— Як? Прозориту? Не чув, — вигукнув Захар.
— Я ж кажу, що це цілком нова речовина. Вона майже прозора. Але не в тому річ. Вона має таку властивість, що надає повної прозорості всьому, на що надягти цю шапочку. Наприклад… прошу!
Таким самим швидким помахом руки незнайомий надів шапочку на руль велосипеда — і той зразу наче розчинився в повітрі. Ось щойно був — і вже немає! І раптом знову з’явився, бо незнайомий зняв шапочку з руля. Тремтячими від хвилювання губами Захар прошепотів:
— А можна той… і на людину надіти цю шапочку?..
— Та звичайно, можна. І тоді людина теж стає цілком прозорою, отож і невидимою. Ви ж хотіли саме цього? А велосипед — це для вас, Тарасе. Він також має особливу властивість. Виготовляючи його, наша лабораторія застосувала іншу нову речовину — антитертин. Не чули? Зовсім нова, невідома ще науці. Ця речовина, домішана до металу, гуми чи чогось іще, усуває тертя. Саме цим ви, Тарасе, цікавилися? Прошу, ніякого тертя! Лише торкніться педалі, будь ласка!
І справді: тільки-но Тарас торкнувся рукою педалі, як заднє колесо велосипеда, яке незнайомий трохи підняв, закрутилося з шаленою швидкістю. Тарас аж за голову схопився: оце дійсно! Таки нема тертя!
— І можна проїхатись на цьому велосипеді? — ледь чутно спитав він.
— Безумовно, — відповів незнайомець. — Проте ось іще одна річ. Для вас, Петре. Ви ж, мабуть, і не гадали, що ми подбали про це.
Він уже тримав у руці невеличкий ящичок:
— А тут використано третю нову, винайдену в нашій лабораторії речовину — протиопіроль. Якщо цю речовину додати до металу і зробити з нього трансформатор, крізь який пропустити електричний струм, цей струм потім проходить усіма проводами легко, майже без опору. Значить, оцей трансформатор з протиопіролем — для вас, Петре!
— І я можу його… — спитав нерішуче Петро.
— Та звісно, можете спробувати. Для того я й приніс його. З чого ж ми почнемо? А, бачу, бачу! Петро хоче першим. Ну, давайте! А велосипед ми поки що сховаємо.
Незнайомий натягнув прозору шапочку на руль велосипеда, і той знову раптово зник, наче його й не було.
— Ходімо!
Петро ніс у руках маленький ящичок, Тарас і Захар ішли слідом за ним, оглядаючись на незнайомого. А він спокійно йшов за ними, повторюючи:
— Так, так, зараз спробуємо!
Зайшовши до квартири, Петро обережно включив трансформатор зразу після лічильника так, щоб електричний струм проходив крізь нього. Озирнувшись на товаришів, він потім включив одну по одній усі лампочки в квартирі. Вони яскраво спалахнули.
— Дивіться, дивіться! — вигукнув Петро. — Горять яскравіше, ніж раніш! А як лічильник?
Коліщатко лічильника не крутилося зовсім. Воно завмерло.
— Я ж казав, що так буде, — зрадів Петро. — Немає опору, значить, немає навантаження — і лічильнику нічого робити! От здорово! Чудовий винахід, цей протиопіроль!
— Гаразд, — відгукнувся незнайомець. — Тепер виключимо трансформатор.
— А чому? — засмутився Петро. — Залишили б його тут…
— Не можна. Нам він потрібний в лабораторії. Адже ми ще не закінчили експериментувати з ним.
І з цими словами загадковий гість зняв трансформатор і сховав його в кишеню. Петро сумно стежив за його швидкими рухами.
— Захар, я бачу, дуже хоче спробувати прозоритову шапочку, — вів далі незнайомець. — Ходімо знов у двір; до речі, випробуємо і антитертиновий велосипед. Пішли!
Біля лави у дворі, як і слід було чекати, ніхто з друзів не міг помітити й сліду велосипеда: адже він був невидимий під прозоритовою шапочкою.