Роксолана, надувши ображено щоки, сиділа мовчки в очікуванні дзвінка на свій робочий телефон.
- А про зброю це ви до чого говорили?
- Ходять чутки, що міліція озброїла «тітушок», - сказав Саша.
- Ех… Це вже схоже на якусь громадянську війну міського масштабу, - наче підсумував усю розмову Вова.
В ту ніч сталась гаряча суперечка між Андрієм та тодішнім старшим зміни. До цього вони вже йшли декілька днів. У «Євромайдані-СОС» існувало правило (про нього вже мовилося вище, але, все таки, повторю): неадекватних додзвонювачів просто ігнорували, кидавши слухавку, або ж передавали психологу. Це робили з простою метою – не гаяти часу, коли хтось може потребувати реальної допомоги у реальній потребі. Проте Андрій через свою чи то вихованість, чи простодушність, не «посилав» неадекватів кудись подалі. Це завжди дратувало теперішнього старшого зміни. Навіть у ті моменти, коли він під час зміни був таким же телефоністом, як і Андрій. Через це у них постійно виникали суперечки.
Цієї ночі ситуація повторилася. Якийсь «дурбелик», мабуть, напідпитку додзвонився до Андрія та щось белькотів, погрожував та зухвало висловлювався. Лютий намагався чоловіку все тактовно пояснити, але це лише забирало час. Таку картину побачив чисто випадково старший зміни, коли зайшов до кімнати у своїх справах. Він різким жестом вихопив слухавку в Андрія.
- Іди під три чорти, - злісно сказав старший зміни додзвонювачу.
Після цього він кинув мобільний на стіл та схилився над Андрієм.
- Я тобі вже замучився повторювати прості істини. Неадекватів або ігноримо, або до психолога. Ти просто вбиваєш дорогоцінний час, а, можливо, і чиєсь життя.
Голос його був просякнутий злістю. І це «виховання» було публічним, при всіх. Андрій відійшов від шоку та перейшов у наступ.
- Та хоч якщо відпаде у тебе язик від повторювань, а я не буду грубіянити так просто людині! Він мені нічого поганого не зробив, щоб я йому криве слово сказав. Якщо ми такі борці за права та свободи людини, а самі грубо їх порушуємо, що нас відрізняє від «ригів» і компанії?! Я все сказав. Повторювати не буду.
- Сильно розумний? Можеш йти на всі чотири сторони!
Андрій посидів та подумав хвильку. Його вже ніхто не чіпав. Переглянувся у всі боки та вирішив попрямувати до виходу з квартири-штабу. Його ніхто не намагався зупинити, але майже в коридорі шлях йому перегородила собою жінка. Це була чергова психолог. Вона чула всю суперечку та почала заспокоювати Андрія.
- Не гарячкуй. У всіх нерви на межі. Вимучені ще й. Тобі не потрібно нікуди йти. То лише слова, сказані в емоційному пориві. Нічого більше. Просто присядь та заспокойся. Якщо треба, то вийди надвір, покури. Коли заспокоїшся, повертайся до роботи, наче нічого й не було.
Вона сама його всадила у крісло. Андрій і слова не промовив. Він, наче зачарований, їх слухав. Голос її був мелодійним, заспокійливим. Його і не хотілося перебивати. Проте завдяки тому, що психолог його зупинила, Андрій ще раз все обдумав. «Ні, це неправильно зараз все і всіх кинути й утекти. Звести все нанівець. Потрібно проявити свою силу. Я звідси піду тоді, коли закінчиться моя зміна». Біля Лютого вже нікого не було. Але Андрій далі вчинив так, як радила та жінка – повернувся до справ, наче нічого й не було.
Робоча ніч знову повернулася у своє звичне русло. Телефони видавали свої звуки, у кімнаті лунали «Євромайдан-СОС». Слухаю вас.». У глибокій ночі майже не траплялися нісенітні та дурнуваті дзвінки. Присутні в кімнаті були добре завантажені роботою, тому спати було ніколи та й не хотілося. Люди телефонували, щоб дізнатися, що потрібно Майдану та майданівцям, як та куди це все можна передати. Деякі одразу ж виявляли бажання стати волонтерами. Зазвичай це були медики чи якось пов’язані з медициною. Інші були готові одразу переказати гроші на рахунки для спільної справи. Були і люди, які бажали допомогти усім, чим могли, лише б сказати їм, що робити. Не припиняли телефонувати люди, щоб заявити про зникнення своїх знайомих, рідних, друзів. Новини про зухвалих «тітушок», що розбрелися містом, постійно отримувалися телефонами. Так можна було зафіксувати випадки їхнього вандалізму. Оновлювалася постійно інформація з передової Майдану. Там було без особливих змін. Продовжувалися непостійні сутички без сильно постраждалих. Це можна було назвати затишшям. Ближче до шостої години ранку дзвінки майже припинилися. Траплялися поодинокі додзвонювачі, але інтервали між ними були в десять, двадцять хвилин. У штабі багато хто вже або спав, або легенько дрімав. Із телефоністів не спали лише Андрій та повненька жіночка.