Поки вона говорила, в Андрія поступово широко розплющувалися очі. Він був щиро здивованим. Напевне, у тих словах існував резон. На противагу Лютому у психолога був такий вираз обличчя, наче вона «влучила в десятку». Особливо це промовляло в її очах. Наче хижак, віднайшла слабину та «вдаряла» у неї щосили.
- Які ж ви проникливі, - понуро промовив Андрій, дивлячись їй у вічі.
- Психолог, як-не-як, - з посмішкою говорила жінка.
Як фахівець, вона витримала невеличку паузу та продовжила:
- На твоєму місці я б проявила певний егоїзм.
- Ви так говорите наче егоїзм - це щось корисне чи добре.
- Все на світі отрута і все на світі ліки. Тільки доза робить ліки отрутою, а отруту - ліками. Так казав ще Парацельс у сиву давнину, і нічого з того часу не змінилося. Хочеш тобі задачу розкажу? На рейсі, у літаку, летить мама, її однорічна дочка та пристаріла мати. У літку аварійна ситуація. Випадають кисневі маски. Дочка ще маленька і не може сама її одягнути, а мати вже надто стара, щоб це зробити. І ось питання: кому ця молода жінка повинна першою одягнути кисневу маску? Своїй матері чи своїй дочці?
- Зрозуміло, що спочатку дочці, а потім матері, - не замислюючись, відповів Андрій.
- І чому ви всі однаково відповідаєте? Я ж і підказки трохи даю, і вислови потрібні. Для чого ж тоді мова йшла про егоїзм? Спочатку потрібно маску одягнути собі. Собі! Не одягне собі першою - то для себе вкінці сил не хватить і вона, цілком ймовірно, помре. А кому від того краще? Дочці? Матері? Якщо загине матір, мала дочка залишиться сиротою, а її мама покладе у домовину свою рідну дитину. Далі на черзі дочка. Вона ще маленька, навіть достатньо не пожила на цьому світі. Тому і в конкуренції зі своєю бабусею однозначно перемагає. Бабуся вже пожила своє, тому її потрібно рятувати в останню чергу. От про такий егоїзм я мала на увазі. Раціональний егоїзм! Якщо його правильно використовувати, він дуже добре допомагає у житті. Зрозумів?
- У загальних рисах. Але як це мене стосується?
- Інколи ті рішення, яких ми боїмося, є найбільш правильними. Будьмо відвертими. Ти все-таки хочеш зараз поїхати звідси, але боїшся можливого осуду, можливої словесної перепалки з дівчиною. Проте немає чого боятися. Опануй себе та оціни ситуацію логічно. Вимкни емоції. Будь-які. Ти, як і твоя дівчина та друзі, наразі зробили все можливе. Зараз більше ви вже не зробите. Нікому не потрібні безглузді самопожертви. Прибережи сили. Повір, вони тобі ще знадобляться. Дівчина твоя зараз мислить ірраціонально, емоційно, як і більшість жінок, індуктивно. Тому їдьте, відпочиньте, поспіть.
Під час цього монологу жінка, наче по-дружньому, поставила на плече Лютого свою руку. Люди думають, що такий жест їм допомагає переконати когось у чомусь. Навіть досвідчені практики-психологи не гребують цим маневром.
Андрій дивився на жінку та не знав, що відповісти. Єдине, що вдалося від безсоння промовити:
- Легко сказати …
- А ще легше зробити.
- Та як я її переконаю? Ви ж також чуєте, які там сперечаються.
- Якщо ти станеш на позицію свого друга, то й переконувати особливо нікого не треба буде. Давай так. Я зараз викликатиму вам усім таксі, не переймайся, таксі точно буде, а ти зайди і просто скажи, що хай збираються, тому що таксі ось-ось буде. Скажи адресу.
- Кирпоноса, 21.
- Ось тобі гроші. Йди.
Жінка це робила так швидко, що у Лютого навіть не було часу на роздуми. Він просто попрямував до іншої кімнати. Біля самого порогу зупинився та промовив:
- А через що ви так допомагаєте?
Жінка підвелася з крісла. Декілька секунд просто мовчки дивилися на Андрія.
- Ти мені нагадав мого сина.
Сказавши це, вона одразу ж пішла в іншу кімнату. Напевне, викликати таксі. Андрій не знав, як відреагувати на її слова. Але все ж, зробив все так, як вона казала.
- Так, припинили суперечки. Збирайтесь. Таксі скоро буде.
Лютий промовив це навіть без жодного натяку на впевненість. У словах радше вчувалася розгубленість. Вова з Роксоланою були здивовані таким поворотом, оскільки не очікували від Андрія такого.
- Відколи ти став вирішувати за інших? – з образою запитала Роксолана.