Андрій зібрався та з певним, вже твердим від упевненості, тоном відповів, наголошуючи на кожному слові:
- Це. Вже. Не. Обговорюється.
Щоб пом’якшити цей «перегин палиці» за декілька секунд додав:
- Не змушуй мене це повторювати двічі. Будь ласка.
Вова швидко зібрав усі свої речі та чекав у коридорі, вдягаючись. Андрій, зібравши свої речі, навіть не спитавши нічого Роксолану, взяв у руки все, що належало їй. Далі, взявши свою дівчину за руку, потягнув її одягатися в коридор. Збори були у такому сум’ятті, що ніхто й не подумав сказати «до побачення» тим, хто залишився у штабі.
Через деякий час до трійці підійшла психолог та сказала, що біля арки, тобто біля виходу з двориків Басейної, на них уже чекає сірий Ланос з такими-то номерами. Похапцем подякувавши їй, вони побігли сходами до виходу. На середині шляху до арки у Роксолани з рук випав розкритий пенал з якого вивалився весь його вміст. Андрій цього не помітив й далі продовжував бігти до Ланоса. Допомогти їй прибіг Вова. Лютий цю картину побачив лише, коли відчинив дверцята автомобіля. Коли всі всілися на заднє сидіння, Андрій лише втомлено промовив:
- Кирпоноса, 21.
Без жодних слів водій повів автомобіль по Скоропадського, у напрямі Солом‘янки.
- Андрію, а що від тебе їде в бік Харківського шосе? – питав Вова.
- А ти не залишатимешся у мене?
- А сестра?
- Вона за кордоном. Буде лише в неділю.
- Зрозуміло. У тебе ж буде для мене зайве ліжко, а не крісельце? – дещо з іронією говорив Вова.
- Звичайно. Можливо, навіть поїсти буде що, - в дусі Вови відповів Лютий.
- А ти звідки гроші на таксі взяв? – втрутилася Роксолана.
- Психолог дала. Вона його і викликала. Хороша така жінка.
- Так, дійсно хороша. Лише сина її шкода, - сумно промовила Роксі.
- А що з сином не так? – здивувався Лютий.
- Він отримав черепно-мозкову травму під час сутичок на майдані у січні. Через декілька днів, не прийшовши до тями, помер. Це так Андріана розказала. Ну ця, пухкенька жіночка, що сиділа з нами в кімната в кінці столу.
Андрій дивився на Роксолану з невимовним подивом. Тепер йому стало зрозуміло, до чого були всі ті слова психолога і нащо вона дала гроші та викликала таксі. «Тепер вже все зрозуміло».
Далі всю дорогу трійця їхала мовчки, споглядаючи, що відбувається навколо них. Окрім Роксолани. Вона заснула на плечі Андрія. Вулиці були майже порожніми. Якщо і траплялися якісь перехожі, то вони майже бігли кудись. Напевне, намагалися скоріше покинути вулиці та потрапити у потрібне їм місце. На дорогах швидкісним темпом роз’їжджали автомобілі. Вони, як і перехожі, кудись поспішали. Їх не було багато, проте рухалися вони тривожно, і ця тривожність наче передавалися іншим. Що далі від центру міста, то життя здавалося іншим. Автомобілі їздили, як і завжди, люди йшли звично вулицями. Єдине, що могло їх змусити поспішати, - поривчастий холодний вітер, який то слабшав, то посилювався. Хоч усе відбувалося в одному місті, але Андрію здалося, що він зараз не в Києві. Це була наче інша реальність, де нічого не траплялося, все проходило звично, де буденність з рівномірністю та планами нікуди не зникли. Проте була одна річ, яка нікуди не відступала, яку не приховаєш, і це об’єднувало все місто – почуття страху та тривоги. Мало хто хотів їх показувати, але вони супроводжували всіх і усюди. Такі почуття підсилював запах палених шин, що заполонив повітря навіть у передмісті. Цей запах був і в самому таксі. Він був тим єдиним тут, який повертав до реальності. Він давав розуміти, що реальність лише одна. Місто одне, єдине. Події одні на всіх. Втікати, заховатися не вдасться. Події диктували нам умови, яким не могли заперечити. Темні хмари, що скупчувалися над містом, несли в собі щось лихе. Проте вірити в це й досі не хотілося. «Що може бути лихіше? Куди вже лихіше?» - розмірковував мовчки Лютий.
Після закінчення Ради Майдану, приблизно через двадцять хвилин, силовики відступили від Верховної Ради, Урядового кварталу та подались у невідомому напрямку.
У будинку, на вулиці Кирпоноса, студенти ще й досі відлежувались у ліжку. Роксолана просто дрімала. Андрій мовчки вдивлявся у стелю та думав про свій недавній сон. З кімнати Вови долинали звуки телевізора. «Напевне, вже й до інтернету дібрався», - промайнула думка в Лютого.