Намагаючись не зупинятися, всі троє пішли до Інститутської. Тротуари були встелені квітами, які лише примножувалися. Люди все приносили їх і приносили. Запалені лампадки оточували квіти. На перехожих із фотографій дивилися всілякі очі. Усміхнені, просто веселі, безпосередні, трохи насуплені, зосереджені, досвідчені, зовсім юні … Це був їхній останній погляд у вічність, що не повториться. І вони зобов’язують нас до дій, до змін.
- Вони вже ніколи не побачать той світ, у якому загинули. Саме через це ми мусимо зробити все можливе, щоб ми почали жити в тій Україні, за яку вони вмирали, за яку й ми з вами стояли.
- Я вірю, що це все було не дарма. Але ми у світ йдемо у крові …
Завершити думку Вова не встиг. Роксолана випадково зачепила ногою один із кенотафів, що лежали біля квітів, і не змогла втримати сліз.
- Ну, не потрібно. Все позаду. Все скінчилося.
- Ми перемогли, - обійнявши їх двох, тихо промовив Вова.
Далі був вечір, віче, ультиматуми, втеча Януковича, зайняття його маєтку в Межигір’ї … Ніхто ще не знав про окупацію Криму, що розпочалась, ніхто не здогадувався, що буде війна, яку назвуть АТО. Цього ще ніхто не знав. Проте, коли пройде час, незважаючи на всі події, що трапилися в ці три дні лютого, їх можна буде назвати останніми днями миру. Це були останні три дні, коли ми боролися за свої права та свободи, а не обстоювали існування себе, як нації. Це були останні три дні, коли небо було мирним, попри димову куряву. Це були останні три дні, коли «гради» і «тополя» були для нас просто словами. Це були останні три дні, коли смерть одного була горем і ще не стала вранішньою статистикою. Це були останні три дні , коли ми ще не звикли до крові, смерті та цинізму … Це були останні три дні лютого МИРУ! Того МИРУ, без якого ми живемо вже три роки …
м. Київ
лютий – серпень 2017 року
Автор приостановил выкладку новых эпизодов