Трійця наближалася до будинку з масивними сталевими дверима, поруч якого був маленький паркувальний майданчик.
- Ось, прийшли, - ствердно сказав Андрій.
- Може закуримо?
- Раз ти так просиш.
Вова з Андрієм спіймали на собі докірливий погляд, але намагалися робити вигляд наче його не помічають зовсім.
- Пасивне куріння шкодить більше, - нарешті промовила Роксолана.
- А ти відвернись та вдихай свіже морозне повітря, - намагався жартувати Вова.
Розуміючи, що зараз може початися словесна баталія курця з людиною в якої «працюють легені», Андрій майже одразу ж запитав:
- Є якісь новини? Я просто сьогодні був в інформаційному вакуумі. Цілий день просидів у пологовому у сестри, а там не тільки з інтернетом складно. Звідти зразу ж сюди приїхав.
- А ти, брате, багацько всього пропустив. Сьогодні Будинок профспілок згорів. Майже весь і майже вщент.
- Як? Чесно? Хто? Хтось загинув?
- Та, напевне, наша «беркутня» постаралася. Декілька людей загинуло.
- Покидьки! – зціпивши зуби прошипів Андрій.
- Хоча вже і менторському братству дістається. Сього вночі, десь в 3-ій ночі, двох «даїшників» вбили, а одного підстрелили в Святошинському районі.
- Треба було і третього добити.
- Та буде тобі, Андрію, перестань. І так за сьогодні 36 убитих, 85 поранених з вогнепальної зброї!
- Сам Янукович закликав до миру та порозуміння у зверненні сьогодні вдень, - сказав Вова.
- З його вуст це точно лунало переконливо.
- Та певно. Але Янику є підстави перейматися. На Західній вже почали місцеві органи влади захоплювати. Львів, Луцьк. У Тернополі навіть «беркут» перейшов на наш бік. Напевне, через те, що там місцеву міліцію спалили. У Франківську взагалі! Ціла військова частина стала на бік народу. Правда, не всюди так добре виходить. У Полтаві «вевешники» відбили атаку на ОДА, а у Хмельницькому місцеве СБУ взагалі здуріло. Почало стріляти. Одну жінку в голову поранили. На велике щастя, жива. От такі-от пироги.
- Останнє, що я сьогодні чула – з 6 години на Майдані оголошено перемир’я. Правда, міліціянти все одно пострілювали. Опозиція з владою сьогодні мають сісти за стіл переговорів для підписання «мирової».
Настала тиша. Всі троє осмислювали сказане. Це були колосальні події в Україні. Правда, вони такими видаються, коли на них споглядати з сучасності в минуле. Тоді ще ніхто достеменно не розумів значення подій, які відбувалися прямо на очах, ніхто не міг сказати, що вони зможуть спричинити. Тоді ми ці події просто бачили, та не розуміли. Ми ними переймалися, але вони проходили повз нас. Зрозуміли все згодом. Відчули весь біль згодом. Значно згодом. Коли події минули, але навіки закарбувались у пам’яті кожного.
Задумливу мовчанку порушив Андрій. Докуривши, він кинув недопалок у сторону та запитав:
- Ну що, ходімо вже?
Механічно покивали головами.
Вова перед тим як піти до масивних сталевих дверей під’їзду, підняв недопалок Андрія та викинув його разом зі своїм у смітник.
- До Європи йдемо ж, свиното ти така! – жартівливо сказав Андрієві Вова.
Андрій нічого не відповів, лише у відповідь посміхнувся. Натиснув на дві цифри у домофоні, через кілька секунд звідти пролунав трішки грубий чоловічий голос.
- Хто?
- Піцу замовляли? – запитав Андрій.
- Ні.
- А дарма.
Пролунав якийсь звук, масивні сталеві двері відчинилися. Вова з Роксоланою трішки не зрозуміли логіку цієї розмови та взагалі, що це таке. Лише переглядалися один на одного з дивними виразами облич. Зрозумівши їхній природний подив, Андрій промовив:
- У них тут, як я і казав, конспірація, паролі, які постійно змінюються і все таке. Думаю, звикнете. Ходімо. Четвертий поверх, 23-я квартира.