На кухні запанувала тиша. Молодим людям, напевне, було не дуже зручно чи незвично так легко та відверто розмовляти зі старшими, зовсім незнайомими їм людьми. Рімма з Ельнуром інтуїтивно це відчули, тому не намагалися вивести їх на розмову.
- А ви тут також волонтери? – вирішив поцікавитися Андрій.
- Не зовсім. Точніше волонтери, але Автомайдану. Їжу сюди возимо та інші потрібні речі, - пояснювала Рімма.
- Будете їсти – згадуйте нас, - знову регочучи, мовив Ельнур.
На кухню зайшов повний молодик, що сьогодні був старшим штабу. Побачивши присутніх на кухні студентів, одразу ж запитав:
- О, а ви чого не працюєте?
Всі хотіли відповісти, проте першим це зробив Ельнур.
- Ай! Дай дітям поїсти.
- Та які то діти? Третій курс! Я знаю, про що говорю. Сам п’ятий, - говорив молодик із лавашем у роті.
- Нам сказали, що покличуть, коли зможемо почати, - трішки з винними та потупленими додолу очима сказала Роксолана.
Вхідні двері у квартиру відчинилися. Було чутно як хтось струшував із себе сніг. Роздягнувшись, невідомий зайшов до кухні.
- О, Саша! Ти не зраджуєш традиції! - радісно вигукнув Андрій.
- Та ж як ви тут без мене будете? – у тому ж дусі відповів Саша.
Він у «Євромайдан СОС» був старожилом із старожилів. Саша міг сидіти цілими днями, але найчастіше його можна було побачити вечорами. З Андрієм вони встигли за короткий час потоваришувати. Просто Саша тут був один із небагатьох постійних працівників, тому й бесіду Андрій зазвичай вів з ним.
- Ти привів до нас поповнення? Це не може не тішити. Ну що, готові до праці-оборони?
- А куди ми подінемося? – з безжурним смішком відповів Вова.
На кухні провадили прості життєві розмови. За кілька хвилин спілкування всі якось забули, що відбувається навколо них. З доброї волі вони себе відчули на острові, де можна трішки забути про те, що найбільше хвилює, бентежить, не дає спати, мучить. Вони хотіли відчути весну хоч у душі, якщо надворі вона не поспішала з’являтися, жадали відчути запах цвіту, а не згарятини.
- Ніхто зі мною не хоче вийти покурити? – запропонував Ельнур.
Зголосилися лише Андрій із Вовою. Роботи ще не було, то значить можна було і покурити.
Надворі падав поволі сніг. Ельнур із хлопцями стали під вуличним ліхтарем та закурили.
- Ех… Як я люблю ці дворики. Вони наче тихі острови посеред шумного міста. Можна посидіти, подумати, щось почитати. Лише зрозумійте правильно, але попри все, у них відчувається якась романтика. От не знаю, лежить душа до таких двориків. Жив би в них вічно та …
Слова Андрія перебила сирена. Мабуть, автомобіля «швидкої». Ніхто нічого не промовив. Ніхто не хотів робити здогадки, до якої служби належала ця сирена. А проте нащо й куди вона їде, взагалі не хотілось думати.
- Як ви думаєте, що з цього всього буде? Чим це все завершиться? – перервав мовчанку Вова.
- Не знаю. Що хочемо досягнути, те й буде. Все залежить від нас самих. Проте не це мене турбує найбільше. Головне, щоб те все, що відбувається зараз, усі ці звірства «беркутів», свавілля суддів, кров, пролита на бруківці, побиті діти не забулося ніколи. Щоб це несли з покоління в покоління, як урок минулого. Щоб уже наступні покоління не припускалися наших помилок і не платили за це кров’ю. Ми, люди, схильні забувати певні події.
- Думаю, що це ми ніколи не забудемо, - однозначно сказав Андрій.
- Напевне, ти не забудеш. І Вова, звичайно. А що стосовно ваших дітей, онуків? Якщо правильно в голову не вкласти, не втовкмачити, то час вимиє все це, як непотріб. А ще гірше, якщо взагалі не розкажете про події. Мені здається, що ми робимо зараз помилки столітньої давнини. Чи то просто справа столітня ще не завершена. До речі, щодо забуття історії. Ніхто не бачив фільм «Фатрелянд»? 1994-го року, здається. Ні? Сюжет полягає у тому, що Гітлер виграв. Події відбуваються наприкінці 1960-их, на початку 1970-их. Нове покоління нічого не знає про голокост. Анітрохи. Дізнатися не було звідки. А ті, хто знали щось, вирішили радше мовчати. Фільм розповідає, як вони дізнавалися про ті злочини і яким для них це було відкриттям. Тому все те, що коїться зараз, треба не забути та не дати забути іншим, щоб діти знали де біле, а де чорне. Запам’ятайте, що забутий історичний злочин завжди буде повторюватися, але вже у більших масштабах.