День другий
Четвер
Інтенсивність дзвінків не зменшувалася навіть після опівночі. А можливо, і збільшувалася. Проте не всі дзвінки були адекватними, а для деяких і зовсім слів не добереш.
- «Євромайдан-СОС». Слухаю вас, - автоматично вже говорив Андрій.
- Алло, так, - лунав хриплий чоловічий голос.
- Слухаю. Чим можу вам допомогти?
- Мені треба щось передати,- чоловік говорив так, наче був напідпитку.
- Що і кому?
- Хочу виступити на сцені Майдану! – підвищив тон чоловік.
- Сподіваюся, що ви розумієте про що просите?
- Звичайно. Мені треба передати послання до народу. Треба йти в наступ! Спалити все у місті. Знищити, ламати! У ментів стріляти! Взяти й…
- Я зрозумів. Можу вам чимось іншим допомогти? - перебив войовничого чоловіка Андрій.
- А виступити не даси?
- Це питання знаходиться поза моїм сектором відповідальності, - заговорив у Лютому правник.
- От красиво говориш, а діла з того нуль. Тоді зорганізуй мені квиток з Франківська до Києва. Сам усе зроблю.
- Ви зараз не у Києві? – із широко розплющеними очима запитував Андрій.
- А я хіба не казав? З Франківська я. До речі, Сергієм звуть…
- Перепрошую, у мене друга лінія.
- - Еее, чек…
Андрій перервав зв'язок. Кілька секунд намагався зрозуміти мотивацію таких людей. Проте так і не віднайшов.
- Невже так нудно зараз у Франківську? – ледь чутно промовив Лютий.
Андрію, якщо так можна сказати, ще пощастило на додзвонювачів. От Роксолані траплялися махрові та закоренілі «совіти».
- Алльоу, - почувся голос жінки, напевне, вже у віці.
- Доброго вечора. «Євромайдан-СОС». Слухаю вас, - завжди намагалася ввічливо розмовляти Роксолана.
- Який у задницю він добрий!? Що ви з країною робите!? – зразу з козирних карт почала пані.
- Я…Я не, - приголомшено робила спроби хоч щось сказати Пирогова.
- В Європу захотілося? Жопу вам всім, а не Європу! Ти взагалі звідки?
- Львів.. Зі Львова, - з помокрілими очима відповідала Роксолана.
- Так що ж ти, шльондро львівська, робиш у Києві, у місті-герої? Знаєш, хто такий маршал Жуков? Не знаєш, сука ти така? Він ваше бандерьйо вішав, і з його іменем і далі всіх вас вішати будуть! Заженуть всіх у стійло. І твоїх дітей повісять! Так і знай!
Жінка і далі щось говорила, але Роксолана вже не могла усвідомлювати того, що мовилось їй. Вона сиділа з телефоном біля вуха, а з очей невпинно лилися теплі сльози. Побачивши, Вова здогадався, що щось не так і одразу ж вихопив телефон та роз’єднав зв'язок. Ті, хто міг, прийнялися її заспокоювати.
- Ей, ти чого це? – питав Вова.
- Це вже такий четвертий дзвінок і всі як не мені, так дітям моїм, смерті бажають, - ковтаючи сльози, відповідала Роксолана.
- Ти чому це так близько сприймаєш? Незнайома людина, яку ти в житті не побачиш, тобі говорить дурниці. Та це взагалі й слухати не треба. А ти реагуєш так, наче це авторитет для тебе, - заспокоював Андрій.
- Правильно Андрій каже, - приєднався вже Саша, - Або вимикайся одразу, або передавай психологу. Ми тут допомагаємо людям, а не лікуємо від шизофренії. От у нас один викладач розповідав …
- Знову будеш філософські трактати декламувати? – зі смішком запитував Андрій.
- Звісно. Я ж на філософа вчусь. Так от. Розповідав він нам одну притчу. Якось до одно філософа, ще в давнину, прийшов якийсь чолов’яга та почав усілякі погані речі говорити. Типу, що він неук, ніякий не філософ, пустодзвін і так далі. І це все прямісінько перед його ж учнями. Філософ мовчки сидів та слухав. Жоден мускул на його обличчі навіть не поворухнувся. А грубіян, коли в нього закінчилися образи, просто пішов геть. Учні шоковані, не розуміють, що сталося. Один запитав: «Чому ви нічого не відповіли цьому грубіяну?». А філософ відповідає: «Коли тобі дарують подарунок, а ти його не приймаєш, то у кого він залишається? Правильно. У того, хто дарував». А сила оповідки ось у чому. Коли ти приймаєш образи, то лише тоді вони ними і стають для тебе. І запам’ятай, що не люди визначають, хто ти є насправді, а лише ти сама. Тому не звертай уваги на дурниці та не бери дурні подарунки. Хай вони луснуть від ненависті.
- Оце ти закрутив, філософе, - одночасно сказали Андрій із Вовою.
- А ви думали, що ми там дурницями займаємося?