Філософська думка Саші, можливо, була не на рівні Канта чи Гегеля, проте вона заспокійливо подіяла на Роксолану. Вона хоча б припинила плакати.
У цей момент до кімнати зайшов із бутербродом в одній руці та з чашкою чаю чи кави в іншій, старший штабу. Той повний молодик.
- Що у вас вже сталося?
- Добрі люди телефоном щиро добра бажають. Надто часто. Втішали от, - пояснив Саша.
- Так, вам треба зрозуміти одне: на неадекватів ми час не дармуємо. Просто кидаємо слухавку. Ну хіба якщо ви вже так сильно ввічливі, передавайте психологу. Добре?
- Добре, - промовили всі хором. Окрім Роксолани. Вона мовчки кивала головою та витирала сльози.
Усі знову повернулися до роботи. У кімнаті лунали швидкі фрази «Євромайдан-СОС». Слухавю вас». Чувся гучний брязкіт клавіатур. Щойно хтось зморювався сидіти, починав ходити кімнатою туди-сюди та одночасно відповідав на дзвінки. Уже давно минуло за північ, але ніхто не відчував втоми, сонливості. Всі намагалися своїми невеликими зусиллями допомогти великій справі. Ідея, яка поєднала зовсім різних людям за віком, за професією, за політичними вподобаннями, компенсувала все та давала наснагу йти далі.
У кімнату знову забіг старший штабу.
- Хто зараз вільний? – різко запитував старший.
Телефони Андрія та Вови чи не єдині вже як 10 хвилин мовчали, тому відгукнулися лише вони двоє.
- Якраз двох і потрібно. Треба телефонувати до райвідділків та запитувати, чи не перебуває у них такий собі Іван Коценко. На вас двох Солом’янський райвідділок. Набирайте по черзі. Представляйтеся помічниками Донія. Загалом можете обрати собі будь-якого нардепа. Черговий і так не перевірить. Замучте його там до скону, тому що маю сумніви, що з першого разу щось путнє дізнаєтесь. Усе зрозуміло?
Андрій та Вова покивали схвально головами, а останній ще й додав:
- Познущатися з міліціянта о другій годині ночі? Що може бути краще?
- Чиста насолода, - приєднався Лютий.
- От із таким ентузіазмом і розпочинайте, - промовив старший.
Лютий та Селіванов розпочали дзвонити по черзі. Ніхто довго просто не брав слухавки. Лунали глухі звуки апарата. Один раз Вові пощастило, і хтось підняв слухавку, проте, фактично ж одразу її кинув. Несподівано Андрій почув у телефоні сонний, повільний голос:
- Черговий сержант Терещенко.
- Доброго вечора.
У відповідь Лютий почув незрозуміле шипіння в слухавці від сержанта.
- Це вас активісти турбують. У вас часом не перебуває Іван Коценко?
- У нас взагалі у відділку затриманих немає, - пробуркотів міліціянт та просто проклав слухавку.
- От вже ж хамовитий сержант Терещенко! – з нотками люті промовив Андрій та додав: - Навіть поговорити ввечері не хоче. Тепер твоя черга, Вово. Працюємо за системою нагнітання.
- Дятлами бути?
- Майже.
З першого разу Вова не додзвонився, але вирішив таки дійти до кінця. У пам’яті вже чітко закарбувався номер Солом’янського райвідділку. І ось доля нагородила Селіванова за наполегливість.
- Черговий сержант Терещенко, - знову лунав сонний голос.
- Доброго вечора. Волонтери ми. До вас затриманий Івана Коценко не потрапляв? Тільки слухавку одразу не кидайте.
- Ооо… Та вже запитували. Немає тут такого. Як вам ще сказати?
- А нам здається, що є.
- То перехрестіться та лягайте спати!
У телефоні лунали характерні звуки, які означали, що розмова завершена. З усмішкою Вова передав телефон Андрію. Епопея з райвідділком продовжувалася.
- Черговий сержант Терещенко, - голос лунав якось фригідно.
- Добрий вечір. Це помічник народного депутата Олексія Донія.
Вова пошепки промовив до Лютого: «Він Олександр». Але той лише відмахнувся рукою і продовжив.
- До вас часом не потрапляв Іван Коценко?
- Ні, - сухо відповів сержант.
- А, за нашою інформацією, він є саме у вас. Чи ви хочете сказати, що нам брешуть?
- Значить, брешуть. У нас затриманих узагалі немає, - починав говорити підвищеним тоном Терещенко.
- А якщо поїдемо і перевіримо? А приїдемо ми не одні. З нардепами, камерами, активістами різними, - приховано погрожував Лютий.
- Усі приїжджайте. Усіх, кого зможете взяти, беріть. До нас сьогодні і так приходив Луценко, його дружина, якісь нардепи, ще хтось там. Ми вже лякані, - драматизував Терещенко.
- Тобто ви наполягаєте, що у вас Іван Коценко не перебуває? Так чи ні?
- А вгадайте.
- Так яка ж відповідь?
- Ні. Немає у нас такого. За час розмови нічого не змінилося, - сержант чеканив кожне слово, наче думав, що так йому швидше повірять і дадуть поспати.