Але її вже не було, вона була далеко. Маленька доросла, вона розчинялась, танцюючи, у його поцілунках, у нотах ніжних солоних хвиль, в романтичному сяйві місяця, у своєму молодому коханні.
— Тримай, це тобі.
На її шиї заблищало золоте намисто з ясно-блакитними камінцями, такого ж кольору, як її щасливі очі. Бабі усміхнулась йому, а він, цілуючи її, переконував:
— Клянусь, я його не вкрав.
І ніч перед атестатом. Як вони сміялися, повторюючи уроки до глибокої ночі. Якісь припущення, секретні чутки. Всі гадали, що знають, які теми будуть на іспиті. Передзвонювались, переконані в тому, що саме ці теми — правильні.
— Сто п’ятдесят років зі смерті Леопарді59, знахідка невідомого рукопису Мандзоні та Французька революція, це точно.
Хтось казав, що отримав інформацію з Австралії, де все відбулося напередодні, хтось — від друга сім’ї, професора, хтось — від члена комісії, хтось — від ясновиди. Коли ж наступного дня настало майбутнє, то виявилось, що той професор не був таким уже другом, що ясновида — просто шарлатан, та й Австралія занадто далеко, щоб на когось там ображатись. А коли були оприлюднені результати, це був великий сюрприз.
Бабі отримала максимальні шістдесят балів. Побігла до Степа щаслива, задоволена своїм успіхом. Він посміявся, пожартував із нею.
— Яка ти тепер зріла… Просто як стиглий персик.
Роздягнув її, сміючись, жартуючи — здавалось, він знав, чекав такої оцінки. Вони кохалися. Потім вона відігралася, сміючись.
— Ти коли-небудь таке собі уявляв? Ти тут, з простенькими сорока двома балами, маєш честь цілувати шановану володарку цілісіньких шістдесяти балів… Ти хоч усвідомлюєш своє щастя?
Він усміхнувся.
— Так, усвідомлюю. — І тихо обійняв її.
Трохи пізніше Бабі пішла до Джаччі. Зрештою, після запеклих сварок, здавалось, професорка подобрішала до неї. Почала шанувати її, ставитися з повагою, майже перебільшеною. Того дня, коли Бабі пішла до неї додому, вона дізналася, чому так було.
Ця повага була страхом. Страхом залишитись самій, без свого єдиного друга. Страхом не побачити ніколи більше свого собаку, страхом самотності. У Бабі забракло слів. Вона слухала гнівну промову професорки, слова злості, її образи. Джаччі стояла перед нею, знову з Пепіто на руках. Ця стара жінка здавалася ще більш утомленою, злою, розчарованою цим світом і цією молоддю. Бабі втекла, вибачаючись, не знаючи, що відповісти, не знаючи тепер, хто вона, хто поряд з нею, якою була б її справжня оцінка, на котру вона заслуговувала.
Бабі підійшла до вікна й визирнула надвір. Кілька різдвяних ялинок мерехтіли вогниками на терасах квартир, в елегантних вітальнях будинку навпроти.
«Різдво, — подумала вона. — Треба бути доброю. Мабуть, треба йому потелефонувати. Але скільки разів я вже була доброю, скільки разів пробачала. І Джаччі також». Пригадала тисячі їхніх дискусій, різні погляди на все, сварки, ніжні примирення — у надії, що все може владнатися. Але ні. Сварки за сварками, день за днем — з батьками, які влаштували їй війну. Потаємні телефонні розмови з ним, нічні передзвонювання. Відповідала мати, Степ клав слухавку. А вона була покарана, і це ставалось усе частіше. І той раз, коли Рафаелла влаштувала прохану вечерю вдома й змусила її залишитись. Вони запросили людей з хороших кіл, у тому числі хлопця — сина їхнього дуже заможного друга. Хороша партія, сказали вони. А потім прийшов Степ. Даніела відчинила йому двері, не подумавши, не спитавши, хто це. Степ так розчахнув двері, що вдарив ними Даніелу.
— Вибач, Даніело, ти ж знаєш, я не на тебе злий!
Узяв Бабі під лікоть і потяг за собою під марні крики Рафаелли та намагання «хорошої партії» зупинити його. Той тип незчувся, як опинився долі із заюшеною губою. А вона заснула в обіймах Степа, наплакавшись.
— Як усе стало складно. Як би я хотіла бути десь далеко звідси — з тобою. Без проблем, без моїх батьків, без усієї цієї катавасії, у спокійному місці, де не плине час.
Він усміхнувся їй.
— Не переймайся. Я знаю, коли ми поїдемо туди, де нам ніхто не заважатиме. Ми там часто бували, достатньо забажати.
Бабі подивилась на нього очима, сповненими надії.
— Де це?
— У трьох метрах над рівнем неба, де живуть закохані.