Дім Малюка. Ці заґратовані двері у вітальні, які відділяли його частину квартири від тієї, де мешкали батьки. Того дня, коли по телевізору йшов «Мисливець за оленями», всі пішли до Малюка дивитися. Полло не помітив, що в іншій частині вітальні сиділа мати Малюка. Він загорлав «Каватіну»63, потім зупинився на половині, сказав: «Лише один викид», і його богатирський відгик струсонув вітальню.
Мати Малюка із жахом подивилась на нього з крісла.
— До мого сина приходять у гості тварини.
Тільки тоді Полло помітив її, і замість того, щоб вибачитись, кинувся долі й почав рохкати, раз по раз усе голосніше. Тоді Гак, що обожнював собак, загавкотів. Ще хтось заіржав. Кролик видав дивний звук, що мав відповідати його прізвиську, а Малюк, замість того, щоб розсердитися, схопився за заґратовані двері й почав видиратися по них угору, вищати, як мавпа, й чухати собі голову. І всі загорлали, як навіжені, видавали тваринні звуки, нелюдські крики, зчинили страшенний шарварок і не припинили навіть після того, як мати Малюка пішла.
Степ відпив ще пива. Він смертельно сумував за Полло. Той раз, перед «Джильдою», коли вони, зробивши вигляд, що допомагають паркувати машини, зажухали собі «Мазераті» з телефоном. Ганяли тоді цілу ніч, телефонували всім поспіль, навіть друзям в Америку, а також дівчатам, з якими щойно познайомились, і волали у слухавку сороміцькі речі їхнім заспаним батькам. Або ж той день, коли вони пішли віддавати песика Джаччі. Полло не хотів повертати його хазяйці.
— Бля, я занадто звик до Арнольда. Це ж казка, а не пес. Чому це я мушу віддавати його цій старій відьмі? Я впевнений, що якби Арнольд міг вибирати, він би залишився зі мною. Бляха, він ніколи так не розважався у своєму житті. Я дозволяю йому злучатися щодня, спить він зі мною, їсть чудову їжу, чого він може ще бажати?
— Так, але навчити його приносити речі ти так і не зміг…
— Якби мені тільки ще один тиждень дали, то він би навчився, я впевнений.
Степ розреготався, потім подзвонив у домофон до Джаччі. Вони залишили їй пса, прив’язаного до воріт шворкою. Самі сховались неподалік, за машиною. Бачили, як Джаччі вибігла з під’їзду, відв’язала собаку та обійняла його. І заплакала, притискаючи його до грудей.
— Срака-мотика, вона гірша за Меролу64, — прокоментував Полло у засідці.
Потім сталося неймовірне.
Джаччі зняла з пса той саморобний нашийник і закинула його якнайдалі. І тоді… Арнольд стрибнув та швидко побіг, гавкаючи, як навіжений. Трохи згодом повернувся до Джаччі з мотузкою в зубах, метляючи хвостом і пишаючись тим, що ідеально приніс назад кинуте. І тут Полло не витримав. Він вискочив з-за автівки, радісно горланячи:
— Я знав! Бляха, я знав це! У нього все вийшло!
Полло хотів забрати назад Арнольда. Джаччі заволала, як божевільна, й побігла до них, собака ж сидів і дивився на цих двох своїх дивних господарів; він мав набагато менше сумнівів, ніж Бек65. Степ потягнув друга за руку і мало не силоміць посадив на мотоцикл. І вони швидко втекли, горланячи, як робили це тисячі разів. Удень, вночі з вимкненими фарами, волаючи на всі легені, самовпевнені господарі всього, господарі життя. Вони почувалися безсмертними. А ота епічна бійка у «Вітринах»? Приїхала поліція, і вони тікали, п’яні, на мотоциклі, аж поки не зупинились у безпечному місці, виснажені. Полло усміхнувся йому. Степові щось видалось дивним. Щось було не так.
— Бля, Полло, у тебе зуба нема!
Полло різко нахилився до дзеркальця мотоцикла.
— І правда.
Більше він не усміхався. Пізніше вони повернулися до «Вітрин». Дискотека була вже зачинена. Вони сіли на сходинки і розмовляли й курили там до світанку. Полло час від часу засовував язика між зубами й свистів у цю нову шпарину, сміючись. Нарешті прийшов прибиральник Бандіні, й вони заходились шукати той зуб, як навіжені, між скалками розбитих склянок, черепків та недопалків. І таки знайшли — маленький, білий, він самотньо лежав у кутку поряд з недопалком «Кемел лайт».