— Хочеш проїхатися зі мною?
— Ні, я їду до школи.
— То прогуляй, ні? Я заїду по тебе.
— Вибач, — вона силувано всміхнулась. — Я неправильно відповіла. Я не хочу проїхатися з тобою.
— Повір, зі мною буде весело…
— Сумніваюся.
— Я б розв’язав усі твої проблеми.
— Я не маю проблем.
— От тепер уже я сумніваюся.
Зелений.
«Мерседес 200» рвонув, залишивши далеко позаду ту впевнену усмішку. Батько обернувся до неї:
— А це ще хто був? Твій друг?
— Ні, тату, якийсь придурок…
За кілька секунд «Хонда» знову порівнялася з привабливою дівчиною. Він поклав ліву руку на вікно, а правою додав газу, щоб не занадто напружуватись, — хоча з його біцепсами це однак не було б великою проблемою.
Єдиним, хто цим перейнявся, був її батько.
— Та що робить цей безголовий? Чому так наближається?
— Не хвилюйся, тату, залиш це мені…
Вона рішуче повернулася до нього.
— Слухай, тобі нема чим зайнятися?
— Ні.
— То знайди щось.
— Я вже знайшов дещо, що мені до вподоби.
— І що ж це?
— Прогулятися з тобою. Я повезу тебе на Оліймпійський шлях, ми поганяємо на мотоциклі, потім я тебе запрошу на сніданок, а відтак вчасно відвезу до виходу зі школи. Присягаюся.
— Гадаю, твої клятви небагато вартують.
— Правильно. — Він усміхнувся. — Бачиш, ти вже чимало знаєш про мене. Скажи чесно, я тобі вже подобаюся, га?
Вона засміялася й похитала головою.
— Ну, тепер досить. — І вона розгорнула книжку, яку дістала з сумочки від Герардіні. — Я маю подумати про свою справжню та єдину проблему.
— І яку ж?
— Опитування з латини.
— А я гадав, це секс.
Вона відвернулася. І вже не усміхалася, навіть фальшиво.
— Забери руку з мого віконця.
— І куди покласти?
Вона натиснула кнопку.
— Я б тобі сказала, але не можу: мій батько тут.
Скло почало підніматися. Він зачекав до останньої миті, потім прибрав руку і, кинувши на неї останній погляд, відірвався від машини.
— Побачимося.
І вже не почув її сухого «ні». Трохи нахилився праворуч. На повороті перемкнув передачу й, додавши газу, зник між машинами. «Мерседес» і далі спокійно собі їхав до школи.
— Ти знаєш, хто це був? — Голова сестри раптом вигулькнула між сидіннями. — Ми його називаємо «Десять-із-плюсом».
— Як на мене, він просто ідіот.
Вона розгорнула підручник з латини й почала повторювати аблатив. Раптом перестала читати й виглянула у вікно. Чи справді це було її єдиною проблемою? Ну, принаймні не те, про що патякав той тип. Та й, зрештою, вона його більше ніколи не побачить. Дівчина рішуче заглибилась у текст. Машина повернула ліворуч, до Фальконьєрі4.
«Так, у мене немає проблем, і я ніколи його більше не зустріну».
Вона й уявити не могла, як помилялася. Щодо обох тверджень.
1 «Balorama» — модель сонцезахисних окулярів фірми «Ray Ban», що стала популярною завдяки акторові Клінту Іствуду, який з’явився в них 1971 року в фільмі «Брудний Гаррі». (Тут і далі прим. перекл.)
2 «Maggiolone» — компактний автомобіль німецького концерну «Volkswagen», який через свої обтічні форми у різних країнах отримав назви жуків; приміром, «Beetle» (жук) у Великій Британії, «Maggiolone» (хрущ) в Італії.
3 «Vattene, amore» — «Іди звідси, коханий», пісня Амедео Мінгі та Паскуале Панелла, що посіла третє місце на фестивалі Сан-Ремо 1990 року.
4 «Falconieri» — приватний ліцей, який 1941 року заснував чернечий орден у престижному римському кварталі Паріолі.
«Vattene, amore» — «Іди звідси, коханий», пісня Амедео Мінгі та Паскуале Панелла, що посіла третє місце на фестивалі Сан-Ремо 1990 року.
«Maggiolone» — компактний автомобіль німецького концерну «Volkswagen», який через свої обтічні форми у різних країнах отримав назви жуків; приміром, «Beetle» (жук) у Великій Британії, «Maggiolone» (хрущ) в Італії.
«Balorama» — модель сонцезахисних окулярів фірми «Ray Ban», що стала популярною завдяки акторові Клінту Іствуду, який з’явився в них 1971 року в фільмі «Брудний Гаррі». (Тут і далі прим. перекл.)
«Falconieri» — приватний ліцей, який 1941 року заснував чернечий орден у престижному римському кварталі Паріолі.
На світлофорі зупинилося кілька автівок. Вишикувались, мов на змаганнях, хоча всі такі різні — «Фіат 126», «Маджолоне»2, «Фієста», якась невідома американська машина й «Альфа-Ромео 155».
Вона розгорнула підручник з латини й почала повторювати аблатив. Раптом перестала читати й виглянула у вікно. Чи справді це було її єдиною проблемою? Ну, принаймні не те, про що патякав той тип. Та й, зрештою, вона його більше ніколи не побачить. Дівчина рішуче заглибилась у текст. Машина повернула ліворуч, до Фальконьєрі4.