— Якби вона була принаймні на сьомому місяці…
Даріо відзначався чорним гумором, але він усім дуже подобався, то ж і Клавдіо усміхнувся. Ще раз затягнувся і струсив попіл у попільничку, що стояла поряд.
— Гей, у тебе пречудова краватка.
— Дякую.
— Вона тобі дуже личить, правда.
Клавдіо з гордістю показав свою бордову краватку, а потім інстинктивно опустив цигарку і пошукав очима Рафаеллу. Роздивився навкруги, зустрівся поглядом з гостями, які щойно прибули, усміхнувся їм, вітаючись, потім, не знайшовши її, затягнувся ще раз, уже спокійніше.
— Дуже гарна, правда? Це подарунок Рафаелли.
Низенький столик зі слонової кістки, на ньому — оливки та фісташки у маленьких срібних полумисках. Витончена рука з добре доглянутими нігтями відкинула дві симетричні шкаралупки.
— Я хвилююся за дочку.
— Чому?
Рафаелла зуміла зобразити достатній інтерес, аби Марина продовжувала своє одкровення.
— Вона гуляє з одним нікчемою, неробою, який завжди вештається по вулицях.
— І як давно вони зустрічаються?
— Учора відсвяткували шість місяців. Я це дізналася від сина. Знаєш, що той зробив?
Рафаелла покинула фісташку, що ніяк не відкривалася. Тепер їй справді було цікаво.
— Ні, кажи.
— Він повів її у піцерію. Уявляєш? У піцерію на проспекті Вітторіо.
— Ну, ці хлопці ж ще не працюють, може, батьки…
— Так, але хтозна, що там за сім’я… Він притяг їй дванадцять м’ятих, бридких, крихітних троянд, із тих, що в них одразу ж опадають пелюстки, щойно ти їх принесеш додому. Напевне, він їх купив на світлофорі. Тож я сьогодні вранці її спитала: «Ґлоріє, це що за жах?» — «Мамо, навіть не думай їх викидати!» — «Та ні, що ти». Але коли вона повернулася зі школи, їх уже не було. Я сказала, що це зробила Зіуйя, наша філіппінка, то вона розкричалася, а потім вискочила з хати й дверима грюкнула.
— Щодо таких історій ти абсолютно не повинна їй протидіяти, бо інакше буде гірше, Ґлорія заноровиться. Дай їй спокій, воно саме все скінчиться. Якщо між ними така різниця… А потім вона повернулася?
— Ні, потелефонувала, що піде ночувати до Пірісті, тієї симпатичної дещо пишної білявки, дочки Джованни. Він — адміністратор у «Серфім», а вона зробила собі всюди пластику. Ну, зрозуміло, може собі дозволити.
— Правда? А так і не скажеш.
— Вони використовують оцю нову техніку, коли все натягується за вуха. І нічого не видно. Отже, вони можуть погуляти з Бабі? Я була б дуже рада.
— Та звичайно, жартуєш? Я скажу їй подзвонити.
Нарешті Рафаелла змогла добути фісташку, що була розкрита більше за інші. Фісташці довелося проміняти свою шкаралупу на її рот, хоча це й не був вигідний обмін.
— Філіппо? Рафаелла сказала, що вмовить Бабі залучити Ґлорію до свого кола друзів.
— А, дуже добре, дякую тобі.
Філіппо, моложавий чоловік зі свіжим обличчям, здавалося, також цікавився більше фісташками, аніж справами своєї дочки. Він нахилився уперед і взяв ту фісташку, яку Рафаелла вже була вибрала своєю наступною жертвою. Вона з підозрою подивилася за його вухами, шукаючи і в ньому знаки цієї несподіваної молодості.
— Привіт, Клавдіо.
— Яка ти гарна!
Ідеальна усмішка, «дякую», легкий дотик — і вона зникла між гостями, несучи свою копицю волосся, пофарбовану хною за принаймні сто п’ятдесят тисяч лір. Вона це навмисно? Подумки він повільно зняв цю довгу сукню і спробував уявити собі білизну, яка була під нею, але раптом засумнівався, чи було там що уявляти? У цю мить він побачив, що до нього йде Рафаелла.
Клавдіо востаннє затягнувся цигаркою і швидко загасив її у попільничці.
— Скоро почнемо грати. Будь ласка, не роби так, як завжди. Я стараюся, виграю, а потім ми виходимо на нуль, тому що ти програв. Якщо тобі не йде карта, коли ти вже давно не робив джин, то стукай.
— А якщо буде андер?
— Стукай, коли ти внизу.
Клавдіо стримано усміхнувся.
— Так, люба, як скажеш.
Цигарки вона не помітила.
— До речі, я ж тебе просила не курити.
Помилився.
— Одна-одненька нічого ж не зробить…
— Одна чи десять… Мені неприємний сам запах.
Рафаелла відійшла у бік зеленого столу. Інші гості вже були на своїх місцях. Вона геть усе помічає. Сідаючи, Рафаелла зверхньо глянула на жінку з хною за сто п’ятдесят тисяч лір. На якусь хвильку Клавдіо злякався, що вона вміє читати думки.
24 Тобто книжки, яка отримала премію Стрега — найпрестижнішу літературну премію Італії.