— Потримай оце.
Він зняв «Дайтона» зі сталевим браслетом і вклав їй у руки. Маддалена затисла годинник у руці й піднесла його до вуха. Почула легеньке дзижчання — те саме, що вона слухала кілька днів тому під своєю подушкою, поки він спав, а її життям було дивитися на нього впродовж довгих хвилин у німій тиші. Тоді здавалося, що час завмер.
Степ легко видряпався на дашок «Ладзарескі». Пройшов над воротами кінотеатру «Вінья Клара», нещодавно знову відкритого під назвою «Одеон».
— Ну, хто долучиться?
Стоячи на дашку, глянув униз на групу своїх друзів.
— Ну, якого дідька ви досі там робите?
Вони малий такий дивний вигляд згори, коротковолосі — хто більше, хто менше. Полло, як завжди, переборщив. Його волосся здавалося легенькою білявою борідкою, яка, залишивши щоки, видряпалася нагору й закрила всю потилицю. Малюк мав волосся дещо довше за інших, але не аж таке, щоб прийняти його за лівака. Він був не такий осадкуватий, як інші. Звісно, теж ходив до спортзалу «Flex Appeal», але тільки для того, щоб побуянити там, поки інші тренувалися. Майже у всіх них були помітні фігури. Реготали, всі схиблені на тому, щоб похизуватися бодай на сантиметр більшими біцепсами, ніж у інших. Їхні батьки, адвокати чи банкіри, портьє чи автозаправники, не могли збагнути цієї навіженості. Такі різні між собою за професією та статками — а їхніх дивних синів пов’язувала міцна дружба і неймовірна манія знищувати за сніданком сирі яйця, жахливі протеїнові коктейлі з порошку, пивні дріжджі, пророщену пшеницю та печінку тріски.
Звісно, те, що вони брали до рук шприци тільки для того, щоб закачати собі анаболіки, почасти втішало.
— Ну ж бо, залізайте, курва мать. Чи вам потрібне запрошення на фірмовому бланку?
Сицилійця, Луконе та Полло не треба було вмовляти. Один за одним, ніби мавпи, в яких замість шерсті були куртки «Авірекс», вони завиграшки видряпалися на ворота. Всі долізли до дашка, останнім — Малюк, уже складений навпіл, щоб віддихатися.
— О, ні, я вже ніякий, буду арбітром.
Ковтнув «Гайнекена», бляшанку з яким він дивом не перекинув під час складного видряпування; для інших — дитячі забавки, для нього — подвиг рівня Месснера13.
— Готові?
Їхні обриси тьмяно вирізнялися у нічній півтемряві. Позаду них неонові вивіски м’ясних та фруктових магазинчиків — сині та червоні літери, що пломеніли посеред жовтого світла, — створювали фантастичну атмосферу.
Дівчата, що вже бачили цю сцену, радісно усміхалися. Нові, ще не «обкатані», просили пояснень.
— Нумо! — закричав Малюк і підняв руку.
Бризки пива долетіли до Валентини — красивої брюнетки з високим «кінським хвостом», яка віднедавна була дівчиною Джанлу, низенького типчика, сина заможного продавця краваток.
— Бля! — вигукнула вона, що створило кумедний контраст із її вишуканим обличчям. — Обережніше не можна?
Всі інші засміялися, витираючи краплі пива, що долетіли до них.
Майже одночасно з десяток мускулистих тренованих тіл зайняли позиції на дашку — руки витягнуті, обличчя напружені, груди напнуті, готові до великого випробування.
— Один! — закричав Малюк, і всі лікті легко зігнулися.
Мовчазні та сповнені сили, вони на руках опустилися впритул до холодного мармуру і ще навіть не встигли піднятися…
— Два!
Вгору і вниз, швидко й рішуче.
— Три!
Ще раз — так, як і раніше.
— Чотири!
Їхні обличчя, майже сюрреалістичні гримаси, одночасно пірнули вниз. Опустилися швидко, легко, сягнувши кількох міліметрів від землі — і потім знову вгору.
— П’ять! — прокричав Малюк, востаннє приклавшись до бляшанки і пожбуривши її в повітря.
— Шість.
Ударив по ній «ножицями», як у футболі.
— Сім!
Бляшанка злетіла високо вгору. Коли падала — «Вісім!» — Малюк підкинув її головою.
Відтак запустив бляшанку «сухим листом», після чого та впала прямісінько на «Веспу» Валентини, і дівчина констатувала:
— Бля, ну ти таки гівнюк, я піду звідси.
Подруги вибухнули сміхом.
Джанлука, її хлопець, припинив робити відтискання й зіскочив із дашка.
— Ні, Валю, не треба.
Він узяв її за руки і спробував зупинити, нарешті йому це вдалося — м’який поцілунок спинив потік її слів.
— Добре, але скажи що-небудь отому.
Джанлука обернувся.
— Дев’ять!
Малюк весело витанцьовував на дашку, розмахуючи руками.
— Хлопці, один уже здувся, зваливши все на дівчину, що розлютилася. Але змагання триває.
Усі засміялися і, розпашілі, спустились на руках. Джанлука подивився на Валентину.