Переходячи до живописі, зупинимось на живописі церковній і світській. Я не казатиму про поляків, бо в їх живопись нічим не відрізняється від західноєвропейської. Іконопись зайшла до нас з Візантії. У візантійській живописі форми були заведенії притверджені канонічними правилами і через це для самостійного витвору було мало волі. Для великорусів це прийшлось якраз до смаку, бо було відповідним народному характерові, поводитися за авторитетами й здаватись на них; у русинів же помічаються спроби реалізму. Як ортодоксія забороняла варіації, то, звичайно, що до Святого, намальованого по схемі, підходять за благословеням миряне і отут-то український маляр давав широку волю своїй фантазії. Особливий простір для вигадливості маляра був іде при малюванню страшного суду: драконова паща, Куди спроваджуються грішники; біля неї малюється комічний, а не грізний чорт; тут же нерідко знаходила місце й власна сатира, а іноді підписувались й імення грішників, напр., малювався ткач Іван з основою, що її вкрав. Є й такі образи, де архангелів Михайла й Гавриїла намальовано в запорожському убранню, або грішників у пекло спроваджують запоріжці і самі ж таки стережуть двері в рай. Так в українсько-руській церковній живописі, хоч обмйжованій і здавленій канонічними формами, все-таки іноді пробивається прямування до реалізму.
Світська живопись національна великоруська миє сюжети не свої, а перейняті у західної Європи, наприклад, «миші ховають кота», або «котята граються з раками». Що ж до роботи, то нечепурна робота — це вже їх власне. Українська народня живопись має сюжети свої власні. Найчастіше можна побачити картини з таким сюжетом: зброєний «Мамай»-козак верхи на Коні; дід Джур і баба Кваша — двоє стареньких і веселих, мов би молоді; козак Мамай під дубом сидить, біля його стоїть кінь; на дубі висить шаблюка, рушниця, зброя вся, а збоку на дубі намальовано запорозький герб. Козак сидить, п'є горілку. Під картиною вірші.
Між російськими малярами дуже багацько українців-русинів і це дуже відбивається на характері живописі. Українсько-руські живописці кохаються найбільше в пейзажах або сценах, заснованих на ліричних мотивах, тоді як у великорусів панує жанр, а в поляків живопись історична.
В більшості до штуки належить і орнамбнтика. Як ми звернемо увагу на орнаментику і порівняємо її в цих трьох племен, то примітимо тут велику різницю в підбіранню красок, їх кількості й мотивах орнаментики. Поляки кохаються в палких колірах, та ще щоб самих кольорів було Мало, а краски багацько. Зразком національного смаку поляків може станути краківське народне убрання, де єднаються сине з червоним; в убранні помічається особлива й велика хіть до металічних бляшок; черес з металевими каблучками, закаблуки вицяцьковані мосяжними бляшками і цвяшками — все намагається на ефект. У великорусів так само великий смак до палких кольорів, тільки до цього помічається ще велика хіть до пестроти, щоб аж ряботіло та горіло 7–8 кольорів. Зразок цього можна побачити де завгодно, на виліплених або вирізаних прикрасах будівель як, напр., на церкві св. Василя Блаженного, що в Москві: на неї без того, щоб не зарізало в очах, і глянути не можна. Українсько-руська орнаментика має невелику кількість прикрас і все з помірністю, кількість кольористого на фоні невелика. В українсько-руській орнаментиці два ґрунтовні типи: 1) Геометричне перехрещування простих та ламаних ліній: — це можна часто зустрінути, а кривих дуже рідко. 2) Форми рослини, тільки не всієї, а фрагменти її (ламанці): лист, катка, гілочка. У великоруській орнаментиці беруть гору звірячі форми: голівки, лапки, а перенято це мабуть від фінів. Як же прикрашають що-небудь рослиною, то вже цілою; вазон з деревом, ціла церква, трійка коней з саньми і людьми, тут же з боку й хата.
Про польську орнаментику знаємо небагацько.
Вже ж не можна минути в танців.
Кожен танець вийшов з якогось воєнного або релігійного чи любовного, чи іншого якогось мотиву.
Польський народній танець мазурка має воєнний мотив, кавалерійська атака; краков'як — партизанська війна; польонез представляє релігійну церемонію. Великоруські народні танці — «бичок» та «Комариньской». Справді це не танці, а всякі викрутаси, зовсім вільні і які завгодно («нраву моему не препятствуй»). Українсько-руські танці: козак, коломийка, метелиця, горлиця — трохи не всі любовного виходу.
Наука й література у всіх трьох народностів відрізняється й змістом і заходами. Великоруси найбільше об'явилися прихильниками до натуральних і технічних наук — це спеціальність великорусів. Поляки в науці до недавнього часу вживали метод доктрінерський, скрізь велике пристрастя до абстрактної філософії та історії, яка й займає три четвертини всієї польської науки і літератури. У русинів велика хіть і пристратя до наук гуманітарних — право, історія культури, література, політична економія й інші.
Наостанку кілька слів про метод і заходи в науці й публіцистиці.
Поляки вайбільш хітні до милування афоризмами. В більшості польських літератів. можна помітити ряд покладів зовсім мало зв'язаних і з'єднаних між собою, зате таких, що не терплять суперечок. Характер великоруса найбільш рельєфно видається й малюється в його заходах публіцистичних. У великоруських публіцистів водяться дві манери:
1) манера авторитету, видатним представником якої був Катков: він становить ряд покладів і, не зробивши ще ні жодного виводу, наперед уже лає всіх, хто з ним не згодиться,
2) друга манера з'являється в простованню зруйнувати всі логічні методи мислування — це великоруський нігілізм. Перші змагаються за заскорузлі поклади і підтверджують лайкою, а останні, знизивши всякі мотиви мислування, все плюндрують та руйнують, нічого не даючи на місце поруйнованого і, як і перші, кінчають лайкою.
Українець має велику прихильність до аналізу й скептицизму. «Се діло треба розжувати». Обережність до всяких теорій та поклядів a priori і національна українсько-руська осібність, осібність українця-русина.
Народній характер складається з якостей природжених і вжитих культурою. Звісна річ, що в характері кожного народу єсть якості, як бажані, так і не бажані, як позитивні, так і негативні. Ніяка культура не в силі знищити природжених якостей, але ж мета всякої культури повинна бути в тім, що культура матиме вплив на характер народу, що дасть спроможність розвинутись бажаним, позитивним якостям і одведе відповідне місце для якостей небажаних, негативних, З тих психічних якостей русина, які здаються авторові ідеальними, позитивного характеру — це етичний критерій. Етика — річ вселюдська, тільки етика у різних народів складається неоднаково, різно. В заснові етики в усіх народів покладено невиводне шукання того, як то по правді, як не по правді, що таке правда, а що кривда. Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний етичний пункт сила; він поперед усього звертає увагу на те, чи факт дужий, чи не дужий. У поляків виступний пункт — приємність, любість: коли який-небудь факт приємний — він повинен бути, а прикрий — не повинен. Втика в суспільнім життю — це одна з найголовніших заснов людського життя, поводження і на останку добробуту.