АРКАДІНА (злякано): Петруню! (Намагаючись підтримати його.) Петруню, дорогий мій... (Кричить.) Допоможіть мені! Допоможіть!..
Заходять Трепльов з пов’язкою на голові, Медведенко.
АРКАДІНА: Йому зле!
СОРІН: Нічого, нічого... (Посміхається і п’є воду.) Уже минуло... і край...
ТРЕПЛЬОВ: (до матері). Не лякайся, мамо, це не небезпечно. З дядьком тепер це часто трапляється. (До дядька.) Тобі, дядьку, ліпше полежати.
СОРІН: Трошки, так... А все-таки в місто я поїду... Полежу і поїду... ясна річ... (Іде, спираючись на тростину.)
МЕДВЕДЕНКО (веде його під руку): Є загадка: вранці на чотирьох, опівдні на двох, увечері на трьох...
СОРІН (сміється): Отож-бо. А вночі на спині. Дякую вам, я сам можу йти...
МЕДВЕДЕНКО: Ну ось, церемонії!..
Він і Сорін ідуть.
АРКАДІНА: Як він мене налякав!
ТРЕПЛЬОВ: Не для нього мешкання в селі. Сумує. От якби ти, мамо, раптом розщедрилася і позичила йому тисячі півтори-дві, то він міг би мешкати в місті цілий рік.
АРКАДІНА: У мене немає грошей. Я акторка, а не банкір.
Пауза.
ТРЕПЛЬОВ: Мамо, переміни мені пов’язку. У тебе це добре виходить.
АРКАДІНА (дістає з аптечної шафи йодоформ і скриньку з матеріалом для перев’язки): А лікар запізнився.
ТРЕПЛЬОВ: Обіцяв бути о десятій, а вже полудень.
АРКАДІНА: Сідай. (Знімає в нього з голови пов’язку.) Ти як у чалмі. Учора один приїжджий запитував на кухні, якої ти національності. А в тебе майже зовсім зажило. Залишилися самі дрібниці. (Цілує його в голову.) А ти без мене знову не зробиш чик-чик?
ТРЕПЛЬОВ: Ні, мамо. То була хвилина божевільного відчаю, коли я не міг опанувати себе. Надалі цього не повториться. (Цілує їй руку.) У тебе золоті руки. Пам’ятаю, дуже давно, коли ти ще служила на казенній сцені — я тоді був маленьким, — у нас у дворі трапилася бійка, сильно відлупцювали мешканку-пралю. Пам’ятаєш? Її підняли непритомну... ти все ходила до неї, носила ліки, мила в кориті її дітей. Невже не пам’ятаєш?
АРКАДІНА: Ні. (Накладає нову пов’язку.)
ТРЕПЛЬОВ: Дві балерини мешкали тоді в тому самому будинку, де ми... Ходили до тебе кавувати...
АРКАДІНА: Це пам’ятаю.
ТРЕПЛЬОВ: Богомільні вони такі були.
Пауза.
ТРЕПЛЬОВ: Останнім часом, ось цими днями, я люблю тебе так само ніжно і самовіддано, як у дитинстві. Крім тебе тепер у мене нікого не залишилося. Тільки навіщо, навіщо ти піддаєшся впливу цієї людини?
АРКАДІНА: Ти не розумієш його, Костянтине. Це найблагородніша особистість...
ТРЕПЛЬОВ: Однак коли йому доповіли, що я збираюся викликати його на дуель, благородство не завадило йому зіграти боягуза. Їде. Ганебна втеча!
АРКАДІНА: Яка дурниця! Я сама прошу його поїхати звідси.
ТРЕПЛЬОВ: Найблагородніша особистість! Ось ми з тобою майже сваримося через нього, а він тепер десь у вітальні або в саду сміється над нами... розвиває Ніну, намагається остаточно переконати її, що він геній.
АРКАДІНА: Для тебе насолода казати мені неприємності. Я поважаю цю людину і прошу при мені не говорити про нього зле.
ТРЕПЛЬОВ: А я не поважаю. Ти хочеш, щоб я теж вважав його генієм, але даруй, я брехати не вмію, від його творів мені зле.
АРКАДІНА: Це заздрість. Людям не талановитим, але з претензіями, нічого не залишається, як засуджувати справжні таланти. Нічого не скажеш, розрада!
ТРЕПЛЬОВ (іронічно): Справжні таланти! (Гнівно.) Я талановитіший за вас усіх, коли вже так! (Зриває з голови пов’язку.) Ви, консерватори, захопили першість у мистецтві і вважаєте законним і справжнім лише те, що робите ви самі, а інше ви пригноблюєте і душите! Не визнаю я вас! Не визнаю ні тебе, ні його!
АРКАДІНА: Декадент!..
ТРЕПЛЬОВ: Вирушай до свого милого театру і грай там у жалюгідних, бездарних п’єсах!
АРКАДІНА: Ніколи я не грала в таких п’єсах. Облиш мене! Ти і жалюгідного водевілю написати не в змозі. Київський міщанин! Нахлібник!
ТРЕПЛЬОВ: Скнара!
АРКАДІНА: Обірванець!
Трепльов сідає і тихо плаче.
АРКАДІНА: Нікчема! (Пройшовши схвильовано.) Не плач. Не потрібно плакати... (Плаче.) Не варто... (Цілує його в лоб, у щоки, у голову.) Миле моє дитя, пробач... Пробач своїй грішній матері. Пробач мені, нещасній.
ТРЕПЛЬОВ (обіймає її): Якби ти знала! Я все втратив. Вона мене не любить, я вже не можу писати... пропали всі надії...