АРКАДІНА: Не занепадай духом... Усе обійдеться. Він зараз поїде, вона знову тебе полюбить. (Витирає йому сльози.) Годі. Ми вже помирилися.
ТРЕПЛЬОВ (цілує їй руки): Так, мамо.
АРКАДІНА (ніжно): Помирися і з ним. Не треба дуелі... Адже не треба?
ТРЕПЛЬОВ: Гаразд... Тільки, мамо, дозволь мені не зустрічатися з ним. Мені це важко... понад силу...
Заходить Тригорін.
ТРЕПЛЬОВ: Ось... Я вийду... (Швидко прибирає ліки до шафи.) А пов’язку вже лікар зробить...
ТРИГОРІН (шукає в книжці): Сторінка 121... рядки 11 і 12... Ось... (Читає.) «Якщо тобі колись знадобиться моє життя, то прийди і візьми його».
Трепльов підбирає з підлоги пов’язку й іде.
АРКАДІНА (подивившись на годинник): Скоро коней подадуть.
ТРИГОРІН (про себе): Якщо тобі колись знадобиться моє життя, то прийди і візьми його.
АРКАДІНА: Ти, сподіваюся, усе вже склав?
ТРИГОРІН (нетерпляче): Так, так... (У роздумах.) Чому в цьому заклику чистої душі почулася мені печаль і моє серце так болісно стислося?.. Якщо тобі колись знадобиться моє життя, то прийди і візьми його. (До Аркадіної.) Залишімося ще на один день!
Аркадіна заперечно хитає головою.
ТРИГОРІН: Залишімося!
АРКАДІНА: Милий, я знаю, що тримає тебе тут. Однак опануй себе. Ти трохи сп’янів, протверезій.
ТРИГОРІН: Та й ти теж протверезій, будь розумна, розважлива, благаю тебе, поглянь на все це як справжній друг... (Тисне їй руку.) Ти здатна на жертви... Будь моїм другом, відпусти мене...
АРКАДІНА (украй схвильовано): Ти так захоплений?
ТРИГОРІН: Мене вабить до неї! Можливо, це саме те, чого потребую.
АРКАДІНА: Любов провінційної дівчинки? О, як ти мало себе знаєш!
ТРИГОРІН: Іноді люди сплять на ходу, так ось я розмовляю з тобою, а сам ніби сплю і бачу її вві сні... Мене захопили солодкі, чудові мрії... Відпусти...
АРКАДІНА (тремтячи): Ні, ні... Я звичайна жінка, зі мною не можна говорити так... Не муч мене, Борисе... Мені страшно...
ТРИГОРІН: Якщо захочеш, ти можеш бути незвичайною. Любов юна, чарівна, поетична, забирає у світ мрій, — на землі тільки вона одна може дати щастя! Така любов мене ще не спіткала... Замолоду було колись, я оббивав пороги редакцій, боровся зі злиднями... Тепер ось вона, ця любов, прийшла нарешті, вабить... Який же сенс бігти від неї?
АРКАДІНА (зі гнівом): Ти збожеволів!
ТРИГОРІН: І нехай.
АРКАДІНА: Ви всі змовилися сьогодні мучити мене! (Плаче.)
ТРИГОРІН (хапається за голову): Не розуміє! Чи не хоче зрозуміти!
АРКАДІНА: Невже я аж така стара і потворна, що зі мною можна, не соромлячись, говорити про інших жінок? (Обіймає його і цілує.) О, ти збожеволів! Мій прекрасний, чудовий... Ти остання сторінка мого життя! (Стає навколішки.) Моя радість, моя гордість, моє блаженство... (Обіймає його коліна.) Якщо ти покинеш мене хоча би на одну годину, то я не переживу, збожеволію, розкішний мій, чудовий, мій повелителю...
ТРИГОРІН: Сюди можуть зайти. (Допомагає їй підвестися.)
АРКАДІНА: Нехай, я не соромлюся моєї любові до тебе. (Цілує йому руки.) Скарбе мій, відчайдушна голова, ти хочеш божеволіти, але я не хочу, не пущу... (Сміється.) Ти мій... ти мій... І цей лоб мій, і очі мої, і це прекрасне шовковисте волосся теж моє... Ти весь мій. Ти такий талановитий, розумний, найліпший з усіх теперішніх письменників, ти єдина надія Росії... У тебе такий безмір щирості, простоти, свіжості, здорового гумору... Ти можеш одним штрихом передати головне, що характерно для особи або пейзажу, люди в тебе як живі. О, тебе не можна читати без захвату! Ти думаєш, це фіміам? Я принаджую? Ну, подивися мені в очі... подивися... Схожа я на брехуху? Ось і бачиш, я одна вмію цінувати тебе; одна кажу тобі правду, мій милий, чудовий... Поїдеш? Так? Ти мене не покинеш?..
ТРИГОРІН: У мене немає своєї волі... У мене ніколи не було своєї волі... Млявий, пухкий, завжди покірний — невже це може подобатися жінці? Бери мене, відвези, але тільки не відпускай від себе ні на крок...
АРКАДІНА (про себе): Тепер він мій. (Розв’язно, буцім нічого й не трапилося.) Утім, якщо хочеш, можеш залишитися. Я поїду сама, а ти приїдеш потім, через тиждень. Справді, куди тобі квапитися?
ТРИГОРІН: Ні, вже їдьмо разом.
АРКАДІНА: Як знаєш. Разом, то разом...
Пауза.