Тригорін записує до нотатника.
АРКАДІНА: Що ти?
ТРИГОРІН: Уранці чув гарний вислів: «Дівочий бір...». Знагодиться. (Потягується.) Отже, їхати? Знову вагони, станції, буфети, відбивні котлети, розмови...
ШАМРАЄВ (заходить): Маю честь з великим сумом заявити, що коней подано. Час уже, вельмишановна, їхати на станцію; поїзд прибуває о другій годині й п’ять хвилин. Так ви ж, Ірино Миколаївно, будьте ласкаві, не забудьте довідатися: де тепер актор Суздальцев? Чи живий? Чи здоровий? Разом випивали колись... У «Пошті, яку пограбували» грав неповторно... З ним тоді, пам’ятаю, в Єлисаветграді служив трагік Ізмайлов, теж особистість чудова... Не поспішайте, вельмишановна, п’ять хвилин ще можна. Якось в одній мелодрамі вони грали змовників, і коли їх раптом накрили, то треба було сказати: «Ми потрапили в пастку», — а Ізмайлов — «Ми потрапили в пащу»... (Сміється.) У пащу!..
Поки він говорить, Яків клопоче біля валіз, покоївка приносить Аркадіній капелюх, манто, парасольку, рукавички; всі допомагають Аркадіній одягнутися. З лівих дверей визирає кухар, який трохи згодом заходить нерішуче. Заходить Поліна Андріївна, потім Сорін і Медведенко.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (з кошиком): Ось вам сливи в дорогу... Дуже солодкі. Може, захочете поласувати...
АРКАДІНА: Ви дуже добра, Поліно Андріївно.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Прощавайте, моя люба! Раптом що було не так, то даруйте. (Плаче.)
АРКАДІНА (обіймає її): Усе було добре, все було добре. Тільки ось плакати не варто.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА: Час наш спливає!
АРКАДІНА: Чим зарадити!
СОРІН (у пальто з пелериною, в капелюсі, з тростиною, виходить з лівих дверей; проходячи кімнатою): Сестро, вже час, аби не запізнитися прецінь. Я йду сідати. (Виходить.)
МЕДВЕДЕНКО: А я піду пішки на станцію... проводжати. Я хутко... (Виходить.)
АРКАДІНА: До зустрічі, мої любі... Якщо будемо живі і здорові, влітку знову побачимося...
Покоївка, Яків і кухар цілують у неї руку.
АРКАДІНА: Не забувайте мене. (Подає кухареві карбованець.) Ось вам карбованець на трьох.
КУХАР: Уклінно дякуємо, пані. Щасливої вам дороги! Украй вами задоволені!
ЯКІВ: Дай Боже години доброї!
ШАМРАЄВ: Листом би ощасливили! Прощавайте, Борисе Олексійовичу!
АРКАДІНА: Де Костянтин? Скажіть йому, що я їду. Треба попрощатися. Ну, не згадуйте лихом. (До Якова.) Я дала карбованця кухареві. Це на трьох.
Усі йдуть. Сцена порожня. За сценою шум, який буває, коли проводжають. Покоївка повертається, щоб узяти зі столу кошик зі сливами, і знову йде.
ТРИГОРІН (повертаючись): Я забув свою тростину. Вона, здається, там, на терасі. (Іде й у лівих дверей зустрічає Ніну, яка входить.) Це ви? Ми від’їжджаємо…
НІНА: Я відчувала, що ми ще побачимося. (Збуджено.) Борисе Олексійовичу, я вирішила безповоротно, жереб кинуто, я подаюся на сцену. Завтра мене вже не буде тут, я йду від батька, покидаю все, починаю нове життя... Я їду, як і ви... до Москви. Ми побачимося там.
ТРИГОРІН (озирнувшись): Зупиніться в «Слов’янському базарі»... Повідомте мене одразу ж... Молчановка, будинок Грохольського... Я поспішаю...
Пауза.
НІНА: Ще одну хвилину...
ТРИГОРІН (напівголосно): Ви така прекрасна… О, яке щастя думати, що ми скоро побачимося!
Ніна схиляється до нього на груди.
ТРИГОРІН: Я знову побачу ці чудові очі, невимовно прекрасну, ніжну посмішку... ці лагідні риси, вираз янгольської чистоти... Люба моя...
Тривалий поцілунок.
Завіса
Поміж третьою і четвертою діями минає два роки.
Дія четверта
Одна з віталень у будинку Соріна, перетворена Костянтином Трепльовим на робочий кабінет. Праворуч і ліворуч двері, що ведуть у внутрішні покої. Прямо скляні двері на терасу. Крім звичайних меблів для вітальні, у правому кутку письмовий стіл, біля лівих дверей турецький диван, шафа з книжками, книжки на вікнах, на стільцях. Вечір. Горить одна лампа під ковпаком. Напівтемрява. Чутно, як шумлять дерева і виє вітер у трубах. Стукає сторож.
Заходять Медведенко і Марійка.
МАРІЙКА (гукає): Костянтине Гавриловичу! Костянтине Гавриловичу! (Озираючись.) Немає нікого. Старий щохвилини допитується, де Костя, де Костя... Жити без нього не може...
МЕДВЕДЕНКО: Боїться самотності. (Прислухаючись.) Яка жахлива погода! Це вже другу добу.