ТРЕПЛЬОВ (сумно): Ви знайшли свою дорогу, ви знаєте, куди прямуєте, а я ще й досі ношуся в хаосі мрій і образів, не знаючи, для чого і кому це потрібно. Я не вірю і не знаю, в чому моє покликання.
НІНА (прислухаючись): Тсс... Я піду. Прощавайте. Коли я стану великою акторкою, приїжджайте подивитися на мене. Обіцяєте? А зараз... (Тисне йому руку.) Вже пізно. Я ледве на ногах стою... я виснажена, мені хочеться їсти...
ТРЕПЛЬОВ: Сидіть, я дам вам повечеряти...
НІНА: Ні, ні... Не проводжайте, я сама дійду... Коні мої близько... Значить, вона привезла його з собою? Що ж, байдуже. Коли побачите Тригоріна, то не кажіть йому нічого... Я люблю його. Я люблю його навіть сильніше, ніж перше... Сюжет для невеликого оповідання... Люблю, люблю пристрасно, до відчаю люблю. Добре було колись, Костю! Пам’ятаєте? Яке ясне, тепле, радісне, чисте життя, які почуття, — почуття, схожі на ніжні, витончені квіти... Пам’ятаєте?.. (Читає.) «Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби, які мешкали у воді, морські зірки, і ті, яких не можна було розгледіти оком, — словом, усі життя, усі життя, усі життя, завершивши сумне коло, згасли... Уже тисячі століть, як земля не носить на собі жодної живої істоти, і цей бідний місяць марно запалює свій ліхтар. На лузі вже не прокидаються з кигиканням журавлі, і хрущів не буває чутно в липових гаях...» (Обіймає рвучко Трепльова й тікає у скляні двері.)
ТРЕПЛЬОВ (по паузі): Недобре, якщо хтось стріне її в саду і потім скаже мамі. Це може засмутити маму... (Упродовж двох хвилин мовчки рве всі свої рукописи й кидає під стіл, потім відмикає двері праворуч і йде.)
ДОРН (намагаючись відчинити двері ліворуч): Дивно. Двері буцім замкнені... (Заходить і ставить на місце крісло.) Скачка з перешкодами.
Заходять Аркадіна, Поліна Андріївна, за ними Яків із пляшками і Марійка, потім Шамраєв і Тригорін.
АРКАДІНА: Червоне вино і пиво для Бориса Олексійовича ставте сюди, на стіл. Ми гратимемо й питимемо. Нумо, сідаймо, панове.
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (до Якова): Негайно подавай і чай. (Запалює свічки, сідає до ломберного столу.)
ШАМРАЄВ (підводить Тригоріна до шафи): Ось річ, про яку я нещодавно казав... (Дістає із шафи опудало чайки.) Ваше замовлення.
ТРИГОРІН (дивлячись на чайку): Не пам’ятаю! (Подумавши.) Не пам’ятаю!
Праворуч за сценою постріл; усі здригаються.
АРКАДІНА (злякано): Що таке?
ДОРН: Нічого. Це, мабуть, у моїй похідній аптеці щось лопнуло. Не переймайтеся. (Виходить у двері праворуч, через півхвилини повертається.) Так і є. Лопнула склянка з ефіром. (Співає.) «Стою замилований перед тобою...»
АРКАДІНА (сідаючи до столу): Ох, я злякалася. Це мені нагадало, як... (Закриває обличчя руками.) Навіть в очах потемніло...
ДОРН (гортаючи журнал, до Тригоріна): Тут місяців зо два тому було надруковано одну статтю... лист із Америки, і я хотів вас запитати, між іншим... (бере Тригоріна за талію і відводить до рампи) позаяк мене вкрай цікавить це питання... (Тоном нижче, напівголосно.) Заберіть звідси кудись Ірину Миколаївну. Річ у тім, що Костянтин Гаврилович застрелився...
Завіса
1896
Три сестри
Драма в чотирьох діях
Дійові особи:
ПРОЗОРОВ АНДРІЙ СЕРГІЙОВИЧ
НАТАЛЯ ІВАНІВНА — його наречена, потім дружина
ОЛЬГА
МАРІЯ — його сестри
ІРИНА
КУЛИГІН ФЕДІР ІЛЛІЧ — учитель гімназії, чоловік Марії
ВЕШИНІН ОЛЕКСАНДР ГНАТОВИЧ — підполковник, батарейний командир
ТУЗЕНБАХ МИКОЛА ЛЬВОВИЧ — барон, поручик
СОЛОНИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ — штабс-капітан
ЧЕБУТИКІН ІВАН РОМАНОВИЧ — військовий лікар
ФЕДОТІК ОЛЕКСІЙ ПЕТРОВИЧ — підпоручик
РОДЕ ВОЛОДИМИР КАРПОВИЧ — підпоручик
ФЕРАПОНТ — сторож із земської управи, старий
АНФІСА — нянька, 80-ти річна стара
Дія відбувається в губернському місті.