ІРИНА: Ви кажете: прекрасне життя. Так, але якщо воно лише видається таким! У нас, трьох сестер, життя не було ще прекрасним, воно глушило нас, як бур’ян... Течуть у мене сльози. Не варто... (Швидко витирає обличчя, посміхається.) Працювати потрібно, працювати. Тому нам невесело і дивимося ми на життя так похмуро, бо не знаємо праці. Ми народилися від людей, які зневажали працю...
Заходить Наталя Іванівна; вона в рожевій сукні із зеленим поясом.
НАТАЛЯ: Там уже снідати сідають... Я запізнилася... (Бігцем глипає у дзеркало, чепуриться.) Здається, зачесана непогано... (Побачивши Ірину.) Мила Ірино Сергіївно, вітаю вас! (Цілує міцно і тривало.) У вас багато гостей, мені, справді, ніяково... Вітаю, бароне!
ОЛЬГА (заходячи до вітальні): Ну, ось і Наталя Іванівна. Вітаю, моя мила!
Цілуються.
НАТАЛЯ: З іменинницею. У вас так багато відвідувачів, я збентежена надзвичайно...
ОЛЬГА: Годі, у нас всі свої. (Напівголосно злякано.) На вас зелений пояс! Мила, це не гоже!
НАТАЛЯ: Хіба є прикмета?
ОЛЬГА: Ні, просто не пасує... і якось дивно...
НАТАЛЯ (плаксивим голосом): Так? Але ж це не зелений, а скоріше матовий. (Прямує за Ольгою до зали.)
У залі сідають снідати; у вітальні ні душі.
КУЛИГІН: Бажаю тобі, Ірино, нареченого хорошого. Пора тобі вже одружуватися.
ЧЕБУТИКІН: Наталю Іванівно, і вам нареченого бажаю.
КУЛИГІН: У Наталі Іванівни вже є наречений.
МАРІЯ (стукає виделкою по тарілці): Вип’ю чарку винця! Ех-ма, життя малинове, де наша не пропадала!
КУЛИГІН: Ти поводишся на трійку з мінусом.
ВЕРШИНІН: А наливка смачна. На чому це настояне?
СОЛОНИЙ: На тарганах.
ІРИНА (плаксивим голосом): Фу! Фу! Яка гидь!...
ОЛЬГА: На вечерю буде смажена індичка і солодкий пиріг з яблуками. Слава Богу, сьогодні цілий день я вдома, увечері — вдома... Панове, увечері приходьте.
ВЕРШИНІН: Дозвольте і мені прийти ввечері!
ІРИНА: Прошу.
НАТАЛЯ: У них без витребеньок.
ЧЕБУТИКІН: Для любові однієї природа нас на світ зродила. (Сміється.)
АНДРІЙ (сердито): Припиніть, панове! Годі вже вам.
Заходять Федотик і Роде з великим кошиком квітів.
ФЕДОТИК: Одначе вже снідають...
РОДЕ (голосно і гаркавлячи): Снідають? Так, уже снідають...
ФЕДОТИК: Стривай хвилинку! (Робить світлину.) Раз! Стривай ще трохи... (Робить іншу світлину.) Два! Тепер готово!
Беруть кошик і прямують до зали, де їх стрічають доволі жваво.
РОДЕ (голосно): Вітаю, бажаю всього, всього! Погода сьогодні чарівна, просто неймовірна. Сьогодні весь ранок Гуня з гімназистами. Я викладаю в гімназії гімнастику...
ФЕДОТИК: Рухайтеся, Ірина Сергіївна, рухайтеся! (Робить світлину.) Ви сьогодні цікава. (Виймає з кишені дзиґу.) Ось, між іншим, дзиґа... Дивовижний звук...
ІРИНА: Яка краса!
МАРІЯ: У лукомор’я дуб зелений, ланцюг злоти́й на дубі тім... Ланцюг злоти́й на дубі тім... (Плаксиво.) Ну, навіщо я це повторюю? Прив’язалася до мене ця фраза від ранку...
КУЛИГІН: Тринадцятеро при столі!
РОДЕ (голосно): Панове, невже ви зважаєте на забобони?
Сміх.
КУЛИГІН: Якщо тринадцятеро при столі, то, значить, є тут закохані. Може ви, Іване Романовичу, чого доброго...
Сміх.
ЧЕБУТИКІН: Я старий грішник, а ось чому Наталя Іванівна знітилася, рішуче зрозуміти не можу.
Гучний сміх; Наталя вибігає із зали до вітальні, за нею Андрій.
АНДРІЙ: Стривайте, не зважайте! Стривайте... прошу вас...
НАТАЛЯ: Мені соромно... Я не знаю, що зі мною коїться, а вони мене кпинять. Те, що я зараз вийшла з-за столу, непристойно, але я не можу... не можу... (Закриває обличчя руками.)
АНДРІЙ: Люба моя, прошу вас, благаю, не переймайтеся. Запевняю вас, вони жартують, вони від доброго серця. Люба моя, моя хороша, вони всі добрі, сердечні люди і люблять мене і вас. Ідіть сюди до вікна, звідси вони нас не бачитимуть... (Озирається.)
НАТАЛЯ: Я так не звикла бувати в товаристві...
АНДРІЙ: О молодосте, дивовижна, прекрасна молодосте! Моя люба, моя хороша, не хвилюйтеся так!.. Вірте мені, вірте... Мені так добре, душа сповнена любові, захоплення... О, нас не бачать! Не бачать! За що, за що я полюбив вас, коли полюбив, — о, нічого не розумію. Люба моя, хороша, чиста, будьте моєю дружиною! Я вас люблю, люблю... як нікого ніколи...