СОЛОНИЙ: А я вам кажу — два.
АНДРІЙ: Та хоч три. То ліпше.
СОЛОНИЙ: У Москві два університету!
Нарікання і шикання.
СОЛОНИЙ: У Москві два університети: старий і новий. А якщо вам не до вподоби слухати, якщо мої слова дратують вас, то я можу не говорити. Я навіть можу піти до іншої кімнати... (Виходить в одні з дверей.)
ТУЗЕНБАХ: Браво, браво! (Сміється.) Панове, починайте, я сідаю грати! Кумедний цей Солоний... (Сідає за піаніно, грає вальс.)
МАРІЯ (танцює вальс одна): Барон п’яний, барон п’яний, барон п’яний!
Заходить Наталя.
НАТАЛЯ (до Чебутикіна): Іване Романовичу! (Говорить щось Чебутикіну, потім тихо йде.)
Чебутикін торкає Тузенбаха за плече і шепоче йому щось.
ІРИНА: Що таке?
ЧЕБУТИКІН: Нам уже час іти. Хай здоровиться.
ТУЗЕНБАХ: На добраніч. Час іти.
ІРИНА: Даруйте... А ряджені?...
АНДРІЙ (засоромлений): Ряджених не буде. Бачиш, моя мила, Наталя каже, що Бобик не зовсім здужає, тож... Одним словом, я не знаю, мені геть байдужісінько.
ІРИНА (знизуючи плечима): Бобик нездужає!
МАРІЯ: Де наша не пропадала! Женуть, тож мусимо йти. (До Ірини.) Не Бобик нездужає, а вона сама... От! (Стукає пальцем по лобі.) Міщанка!
Андрій іде в двері праворуч до себе, Чебутикін крокує за ним; у залі прощаються.
ФЕДОТИК: Дуже шкода! Я розраховував мати вечір, та якщо нездужає дитинка, то, звичайно... Я завтра принесу їй іграшку...
РОДЕ (голосно): Я сьогодні навмисно виспався після обіду, думав, що всю ніч танцюватиму. Адже нині лише дев’ять годин!
МАРІЯ: Ходімо на вулицю, там поговоримо. Вирішимо, що і як.
Чутно: «Прощавайте! Хай здоровиться!». Чутно веселий сміх Тузенбаха. Усі йдуть. Анфіса і покоївка прибирають зі столу, гасять вогні. Чутно, як співає нянька. Андрій у пальто і капелюсі й Чебутикін тишком заходять.
ЧЕБУТИКІН: Одружитися я не встиг, тому що життя промайнуло, мов блискавка, та й тому, що шалено любив твою матінку, яка була заміжньою...
АНДРІЙ: Одружуватися не варто. Не варто, тому що нудно.
ЧЕБУТИКІН: Так то воно так, та самотність. Як там не філософствуй, а самотність страшна річ, голубчику мій... Хоча по суті... звичайно, рішуче все одно!
АНДРІЙ: Ходімо мерщій.
ЧЕБУТИКІН: Навіщо квапитися? Встигнемо.
АНДРІЙ: Я боюся, дружина не зупинила б.
ЧЕБУТИКІН: А!
АНДРІЙ: Сьогодні я не гратиму, тільки так посиджу. Кепсько почуваюся... Що мені робити, Іване Романовичу, від задишки?
ЧЕБУТИКІН: Чого запитувати! Не пам’ятаю, голубчику. Не знаю.
АНДРІЙ: Ходімо кухнею.
Ідуть.
Дзвінок, потім знову дзвінок; чутно голоси, сміх.
ІРИНА (входить): Що там?
АНФІСА (пошепки): Ряджені!
Дзвінок.
ІРИНА: Скажи, нянечко, вдома немає нікого. Нехай вибачають.
Анфіса йде. Ірина в роздумах ходить кімнатою; вона занепокоєна. Входить Солоний.
СОЛОНИЙ (здивовано): Нікого немає... А де ж усі?
ІРИНА: Подалися додому.
СОЛОНИЙ: Дивно. Ви одна тут?
ІРИНА: Одна.
Пауза.
ІРИНА: Прощайте.
СОЛОНИЙ: Нещодавно я поводився недостатньо стримано, нетактовно. Але ви не така, як усі, ви висока й чиста, ви бачите правду... Ви одна, тільки ви одна можете зрозуміти мене. Я люблю, глибоко, нескінченно люблю...
ІРИНА: Прощавайте! Ідіть.
СОЛОНИЙ: Я не можу жити без вас. (Ідучи за нею.) О, моє блаженство! (Крізь сльози.) О, щастя! Розкішні, чудові, дивовижні очі, яких я не стрічав ні в однієї жінки...
ІРИНА (холодно): Припиніть, Василю Васильовичу!
СОЛОНИЙ: Уперше я кажу про любов до вас, і точно я не на Землі, а на іншій планеті. (Тре собі лоба.) Ну, та байдуже. Не спаруєш голубки з півнем, бо голубка півневі не рівня... Але щасливих суперників у мене бути не має... Не має... Клянуся вам усім святим, суперника я вб’ю... О, незрівнянна!
Наталя проходить зі свічкою.
НАТАЛЯ (зазирає за одні двері, за інші й проходить повз двері, що ведуть до кімнати чоловіка): Тут Андрій. Нехай читає. Ви даруйте, Василю Васильовичу, я не знала, що ви тут, я по-домашньому.
СОЛОНИЙ: Мені байдуже. Прощавайте! (Виходить.)
НАТАЛЯ: А ти втомилася, мила, бідна моя дівчинко! (Цілує Ірину.) Лягала би спати раніше.
ІРИНА: Бобик спить?
НАТАЛЯ: Спить. Проте неспокійно спить. До речі, мила, я хотіла тобі сказати, та все то тебе немає, то мені ніколи... Бобику в нинішній дитячій, мені здається, холодно і вогко. А твоя кімната така хороша для дитини. Мила, рідна, переберися поки до Олі!