ЧЕБУТИКІН (похмуро): Чорт би всіх забрав... ухопив... Думають, я лікар, умію лікувати всякі хвороби, а я не знаю анічогісінько, все забув, що знав, нічого не пам’ятаю, анічогісінько.
Ольга і Наталя, непомітно для нього, йдуть.
ЧЕБУТИКІН: Хай вам усім грець. Тієї середи лікував на Засипу жінку — померла, і я винен, що вона померла. Так... Дещо знав років двадцять п’ять тому, а тепер нічого не пам’ятаю. Нічого... У голові порожньо, на душі холодно. Можливо, я і не людина, а лише роблю вигляд, що в мене руки і ноги... і голова; можливо, я і не існую взагалі, а тільки здається мені, що я ходжу, їм, сплю. (Плаче.) О, якби не існувати! (Припиняє плакати, похмуро.) Чорт знає... Третього дня розмова в клубі; кажуть, Шекспір, Вольтер... Я не читав, зовсім не читав, а на обличчі показав, ніби читав. І інші теж, як я. Вульгарність! Ницість! І та жінка, яку замордував у середу, спала на гадку... і все згадалося, і стало на душі криво, гидко, бридко... пішов, запив...
Заходять Ірина, Вершинін і Тузенбах; на Тузенбаху цивільна одіж, нова і модна.
ІРИНА: Тут посидимо. Сюди ніхто не ввійде.
ВЕРШИНІН: Якби не солдати, то згоріло б усе місто. Молодці! (Потирає від задоволення руки.) Золотий народ! Ах, що за хлопці!
КУЛИГІН (підходячи до них): Котра година, панове?
ТУЗЕНБАХ: Уже початок четвертої. Світає.
ІРИНА: Усі сидять у залі, ніхто не йде. І ваш цей Солоний сидить... (До Чебутикіна.) Ви, лікарю, йшли б спати.
ЧЕБУТИКІН: Нічого, мось-пані... Дякую, мось-пані. (Причісує бороду.)
КУЛИГІН (сміється): Назюзюкався, Іване Романовичу! (Плескає по плечу.) Молодець! In vino veritas[22], казали древні.
ТУЗЕНБАХ: Мене дедалі просять влаштувати концерт на користь погорільців.
ІРИНА: Ну, хто там...
ТУЗЕНБАХ: Можна влаштувати б, якщо захотіти. Марія Сергіївна, скажімо, грає на роялі чудово.
КУЛИГІН: Відмінно грає!
ІРИНА: Вона вже забула. Три роки не грала... або й чотири.
ТУЗЕНБАХ: Тут у місті рішуче ніхто не розуміє музики, жодна душа, але я, я розумію і чесним словом запевняю вас, Марія Сергіївна грає чудово, майже талановито.
КУЛИГІН: Ви маєте рацію, бароне. Я її дуже люблю, Марійку. Вона славна.
ТУЗЕНБАХ: Уміти грати так розкішно і заразом усвідомлювати, що тебе ніхто, ніхто не розуміє!
КУЛИГІН (зітхає): Так... Однак чи пристойно їй брати участь у концерті?
Пауза.
КУЛИГІН: Я прецінь, панове, нічого не знаю. Можливо, це і добре буде. Маю зізнатися, наш директор хороша людина, навіть дуже хороша, розумна, але у нього такі переконання... Звичайно, його це не має обходити, одначе, якщо хочете, то я, мабуть, говоритиму з ним.
Чебутикін бере до рук порцелянового годинника і розглядає його.
ВЕРШИНІН: На пожежі я забруднився весь, ні на що не схожий.
Пауза.
ВЕРШИНІН: Учора я мигцем чув, ніби нашу бригаду хочуть перевести кудись далеко. Одні кажуть, в Царство Польське, інші — ніби до Чити.
ТУЗЕНБАХ: Я теж чув. Що ж? Місто тоді зовсім спорожніє.
ІРИНА: І ми поїдемо!
ЧЕБУТИКІН (випускає з рук годинника, який розбивається): Ущент!
Пауза; всі засмучені і розгублені.
КУЛИГІН (підбирає скалки): Розбити таку дорогу річ — ах, Іване Романовичу, Іване Романовичу! Нуль з мінусом вам за поведінку!
ІРИНА: Це годинник покійної мами.
ЧЕБУТИКІН: Можливо... Мами так мами. Може, я не розбивав, а тільки здається, що розбив. Можливо, нам лише здається, що ми існуємо, а насправді нас немає. Нічого я не знаю, ніхто нічого не знає. (У двері.) Що дивитеся? У Наталі романчик із Протопоповим, а ви не бачите... Ви ось сидите тут і нічого не бачите, а в Наталі романчик із Протопоповим... (Співає.) Що, не до душі така правдонька?.. (Виходить.)
ВЕРШИНІН: Так... (Сміється.) Як все це по суті дивно!
Пауза.
ВЕРШИНІН: Коли почалася пожежа, я побіг мерщій додому; підходжу, дивлюся — будинок наш цілий і неушкоджений і в безпеці, але мої дівчатка стоять біля порога в одній білизні, матері немає, метушиться народ, бігають коні, собаки, і в дівчаток на обличчях тривога, жах, благання, не знаю що; серце в мене стислося, коли я побачив ці обличчя. Боже мій, думаю, що доведеться пережити ще цим дівчаткам протягом довгого життя! Я хапаю їх, біжу й усе думаю одне: що їм доведеться пережити ще на цьому світі!
Набат; пауза.