ПОЛІНА АНДРІЇВНА (хапає його за руку): Дорогий мій!
ДОРН: Тихіше. Йдуть.
Заходять Аркадіна під руку з Соріним, Тригорін, Шамраєв, Медведенко і Марійка.
ШАМРАЄВ: У тисяча вісімсот сімдесят третьому році в Полтаві на ярмарку вона грала дивовижно. Неймовірне захоплення! Дивно грала! Чи не хочете також знати, де тепер комік Чадін, Павло Семенович? У Расплюєва був на висоті, ліпше за Садовського, клянуся вам, вельмишановна. Де він нині?
АРКАДІНА: Ви постійно цікавитеся якимись допотопними. Відкіля мені знати! (Сідає.)
ШАМРАЄВ (зітхнувши): Павлусь Чадін! Таких уже немає тепер. Сцена зійшла нанівець, Ірино Миколаївно! Перше були могутні дуби, а нині ми бачимо одні лишень пеньки.
ДОРН: Блискучих обдарувань тепер мало, це правда, але середній актор став набагато вище.
ШАМРАЄВ: Не можу з вами погодитися. Утім це справа смаку. De gustibus aut bene, aut nihil[6].
Трепльов виходить з-за естради.
АРКАДІНА (до сина): Мій милий сину, коли ж початок?
ТРЕПЛЬОВ: Через хвилину. Майте терпіння.
АРКАДІНА (читає з «Гамлета»): «Мій сину! Зазирни до мене в душу, й побачиш ти її в кривавих ранах й смертельних виразках — немає порятунку!»
ТРЕПЛЬОВ (із «Гамлета»): «Й для чого ж піддалася ти тій згубі, шукаючи злочинної любові?»
За естрадою грають у ріжок.
ТРЕПЛЬОВ: Панове, починаємо! Прошу уваги!
Пауза.
ТРЕПЛЬОВ: Я починаю. (Стукає паличкою і промовляє голосно.) О ви, шановні, старі тіні, які носитеся за нічної часини над цим озером, приспіть нас, і нехай нам насниться те, що буде через двісті тисяч років!
СОРІН: Через двісті тисяч років не буде нічого.
ТРЕПЛЬОВ: Так от нехай зобразять нам це нічого.
АРКАДІНА: Нехай. Ми спимо.
Піднімають завісу; відкривається вид на озеро; місяць над горизонтом, його відображення у воді; на великому камені сидить Ніна Зарічна, уся в білому.
НІНА: Люди, леви, орли і куріпки, рогаті олені, гуси, павуки, мовчазні риби, які мешкали у воді, морські зірки, і ті, яких не можна було розгледіти оком, — словом, усі життя, усі життя, усі життя, завершивши сумне коло, згасли... Уже тисячі століть, як земля не носить на собі жодної живої істоти, і цей бідний місяць марно запалює свій ліхтар. На лузі вже не прокидаються з кигиканням журавлі, і хрущів не буває чутно в липових гаях. Холодно, холодно, холодно. Порожньо, порожньо, порожньо. Страшно, страшно, страшно.
Пауза.
НІНА: Тіла живих істот зникли в поросі, і вічна матерія перетворила їх на камені, на воду, на хмари, а душі їх усіх злили́ся в одну. Загальна світова душа — це я... я... У мені душа і Олександра Великого, і Цезаря, і Шекспіра, і Наполеона, і останньої п’явки. У мені свідомості людей злили́ся з інстинктами тварин, і я пам’ятаю все, все, все, і кожне життя в собі самій я переживаю знову.
Видно болотні вогні.
АРКАДІНА (тихо): Це щось декадентське.
ТРЕПЛЬОВ (благально і з докором): Мамо!
НІНА: Я самотня. Раз на сто років я відкриваю уста, щоб говорити, і мій голос звучить у цій порожнечі понуро, і ніхто не чує... І ви, бліді вогні, не чуєте мене... Під ранок вас народжує гниле болото, і ви блукаєте до світання, але без думки, без волі, без тріпотіння життя. Боячись, щоб у вас не зродилося життя, батько вічної матерії, диявол, щомиті у вас, як у каменях і у воді, проводить обмін атомів, і ви змінюєтеся безперервно. У Всесвіті залишається постійним і незмінним один лише дух.
Пауза.
НІНА: Як бранець, кинутий у порожній глибокий колодязь, я не знаю, де я і що на мене чекає. Від мене не приховано лише, що у впертій, жорстокій боротьбі з дияволом, початком матеріальних сил, мені судилося перемогти, і по тому матерія і дух зіллються в гармонії прекрасній і настане царство світової волі. Проте це буде, лише коли мало-помалу, по довгому, довгому ряді тисячоліть, і місяць, і світлий Сиріус, і Земля перетворяться на пил... А доти жах, жах...
Пауза; на тлі озера виринають дві червоні крапки.
НІНА: Ось наближається мій могутній противник, диявол. Я бачу його страшні, червоні очі...
АРКАДІНА: Сірою пахне. Це так потрібно?
ТРЕПЛЬОВ: Так.
АРКАДІНА (сміється): Так, це ефект.
ТРЕПЛЬОВ: Мамо!
НІНА: Він сумує без людини...
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (до Дорна): Ви зняли капелюха. Одягніть, а то застудитеся.
АРКАДІНА: Це лікар зняв капелюха перед дияволом, батьком вічної матерії.