Выбрать главу

[Заходить] Андрій, за ним Ферапонт.

АНДРІЙ (сердито): Чого тобі? Я не доберу.

ФЕРАПОНТ (у двері, нетерпеливо): Я, Андрію Сергійовичу, вже казав разів із десять.

АНДРІЙ: По-перше, я тобі не Андрій Сергійович, а ваше високоблагородіє!

ФЕРАПОНТ: Пожежники, ваше високородіє, просять, дозвольте до річки садом проїхати. А то кругом об’їж­джають, об’їжджають — справжня кара.

АНДРІЙ: Гаразд. Скажи, гаразд.

Ферапонт іде.

АНДРІЙ: Набридли. Де Ольга?

Ольга виходить з-за ширми.

АНДРІЙ: Я прийшов до тебе, дай мені ключ від шафи, свій я загубив. У тебе є такий маленький ключик.

Ольга подає йому мовчки ключ. Ірина йде до себе за ширму; пауза.

АНДРІЙ: А яка величезна пожежа! Нарешті вщухає. От безголов’я, розлютив мене цей Ферапонт, я сказав йому дурість... Ваше високоблагородіє...

Пауза.

АНДРІЙ: Що ж ти мовчиш, Олю?

Пауза.

АНДРІЙ: Уже час облишити ці дурниці і не дутися так, ні сіло, ні впало... Ти, Марійко, тут, Ірина тут, от і чудово — порозуміємося начистоту, раз і назавжди. Що ви маєте проти мене? Що?

ОЛЬГА: Облиш, Андрійку. Завтра порозуміємося. (Хвилюючись.) Яка болісна ніч!

АНДРІЙ (він украй збентежений): Не хвилюйся. Я абсолютно холоднокровно вас питаю: що ви маєте проти мене? Кажіть прямо.

Голос Вершиніна: «Трам-там-там!».

МАРІЯ (підводиться, голосно): Тра-та-та! (До Ольги.) Прощавай, Олю, Господь з тобою. (Іде за ширму, цілує Ірину.) Спи спокійно... Прощавай, Андрію. Іди, вони стомлені... завтра порозумієшся... (Виходить.)

ОЛЬГА: Справді, Андрійку, відкладемо до завтра... (Іде до себе за ширму.) Спати час.

АНДРІЙ: Тільки скажу і піду. Зараз... По-перше, ви маєте щось проти Наталі, моєї дружини, і це я зауважую від дня мого весілля. Якщо бажаєте знати, Наталя прекрасна, чесна людина, пряма і благородна — ось моя думка. Дружину я люблю і поважаю, розумієте, поважаю і вимагаю, щоб її поважали також і інші. Повторюю, вона чесна, благородна людина, а все ваше невдоволення, даруйте, це просто капризи...

Пауза.

АНДРІЙ: По-друге, ви ніби гніваєтеся за те, що я не професор, не займаюся наукою. Проте я служу в земстві, я член земської управи, і це своє служіння вважаю таким само святим і високим, як служіння науці. Я член земської управи і пишаюся цим, якщо бажаєте знати...

Пауза.

АНДРІЙ: По-третє... Я ще маю сказати... Я заклав будинок, без вашого дозволу... У цьому я винен, так, і прошу мене вибачити. Мене спонукали до того борги... тридцять і п’ять тисяч... Я вже не граю в карти, давно облишив, але головне, що можу сказати на своє виправдання, це те, що ви дівчата, ви отримуєте пенсію, я ж не мав... заробітку, так би мовити...

Пауза.

КУЛИГІН (у двері): Марійки тут немає? (Стривожено.) Де ж вона? Це дивно... (Виходить.)

АНДРІЙ: Не слухають. Наталя чудова, чесна людина. (Ходить сценою мовчки, потім зупиняється.) Коли одружився, я думав, що ми будемо щасливі... усі щасливі... Але Боже мій... (Плаче.) Милі мої сестри, любі сестри, не вірте мені, не вірте... (Виходить.)

КУЛИГІН (у двері стривожено): Де Марійка? Тут Марійки немає? Дивна річ. (Виходить.)

Набат, сцена порожня.

ІРИНА (за ширмами): Олю! Хто це стукає в підлогу?

ОЛЬГА: Це лікар Іван Романович. Він п’яний.

ІРИНА: Яка неспокійна ніч!

Пауза.

АНДРІЙ: Олю! (Визирає через ширми.) Чула? Бригаду беруть від нас, переводять кудись далеко.

ОЛЬГА: Це чутки лишень.

ІРИНА: Залишимося ми тоді одні... Олю!

ОЛЬГА: Ну?

ІРИНА: Мила, люба, я поважаю, я ціную барона, він чудова людина, я вийду за нього, згодна, тільки їдьмо в Москву! Благаю тебе, їдьмо! Ліпше Москви на світі немає нічого! Їдьмо, Олю! Їдьмо!

Завіса

Дія четверта

Старий сад при будинку Прозорова. Довга ялинова алея, в кінці якої видно річку. На тому боці річки — ліс. Праворуч тераса будинку; тут на столі пляшки і склянки; видно, щойно пили шампанське. Дванадцята годин дня. З вулиці до річки через сад зрідка ходять перехожі; швидко проходить осіб зо п’ять солдатів.

Чебутикін у піднесеному настрої, який не полишає його впродовж усього акту, сидить у кріслі, у саду, чекає, коли його покличуть; він у кашкеті і з палицею. Ірина, Кулигін з орденом на шиї, без вусів, і Тузенбах, стоячи на терасі, проводжають Федотика і Роде, які сходять униз; обидва офіцери в похідній формі.