ВАРЯ (крізь сльози): Це Петрусь Трофімов...
ТРОФІМОВ: Петя Трофімов, колишній учитель вашого Гриші... Невже я так змінився?
Любов Андріївна обіймає його і тихо плаче.
ГАЄВ (зніяковіло): Годі, годі, Любо.
ВАРЯ (плаче): Наказувала ж, Петю, щоби заждав до завтра.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Гриша мій... мій хлопчик... Гриша... син...
ВАРЯ: Що ж робити, мамочко. Воля Божа.
ТРОФІМОВ (м’яко, крізь сльози): Годі, годі...
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (тихо плаче): Хлопчик загинув, потонув... По віщо? По віщо, мій друже. (Тихіше.) Там Аня спить, а я голосно говорю... галасую... Що ж, Петю? Чому ви так змарніли? Чому постаріли?
ТРОФІМОВ: Мене у вагоні одна баба назвала так: облізлий пан.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ви були тоді зовсім хлопчиком, милим студентиком, а тепер волосся негусте, окуляри. Невже ви ще досі студент? (Прямує до дверей.)
ТРОФІМОВ: Либонь, я буду одвічним студентом.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (цілує брата, потім Варю): Ну, ходіть спати... Постарів і ти, Леоніде.
ПИЩИК (прямує за нею): Отже, тепер спати... Ох, подагра моя. Я у вас залишуся... Мені, Любове Андріївно, душа моя, завтра раненько... двісті сорок рублів би...
ГАЄВ: А цей усе за своє.
ПИЩИК: Двісті сорок рублів... відсотки по заставі виплатити.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Немає в мене грошей, голубе.
ПИЩИК: Віддам, мила... Сума дріб’язкова...
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ну, гаразд, Леонід дасть... Ти дай, Леоніде.
ГАЄВ: Дам я йому, хай тримає кишеню.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Що ж робити, дай... Йому потрібно... Він віддасть.
Любов Андріївна, Трофімов, Пищик і Фірс ідуть.
Залишаються Гаєв, Варя і Яша.
ГАЄВ: Сестра не відвикла ще смітити грошима. (До Яші.) Відійди, люб’язний, від тебе куркою пахне.
ЯША (з усмішкою): А ви, Леоніде Андрійовичу, все такий само, як були.
ГАЄВ: Кого? (До Варі.) Що він сказав?
ВАРЯ (до Яші): Твоя мати прийшла з села, з учорашнього дня сидить у людській, хоче побачитися...
ЯША: Бог з нею зовсім!
ВАРЯ: Ах безсоромнику!
ЯША: Дуже потрібно. Могла б і завтра прийти. (Виходить.)
ВАРЯ: Матуся така само, як була, анітрохи не змінилася. Якби їй волю, вона все роздала б.
ГАЄВ: Так...
Пауза.
ГАЄВ: Якщо від якоїсь хвороби пропонують дуже багато засобів, то це означає, що хвороба невиліковна. Я думаю, напружую мізки, у мене багато засобів, дуже багато і, отже, по суті, жодного. Добре отримати б від когось спадок, добре видати б нашу Аню за неймовірного багатія, добре б поїхати в Ярославль і спробувати щастя у тітоньки-графині. Тітка адже дуже, дуже заможна.
ВАРЯ (плаче): Якби Бог допоміг.
ГАЄВ: Не реви. Тітка дуже заможна, але нас вона не любить. Сестра, по-перше, вийшла заміж за присяжного повіреного, не дворянина...
Аня показується в дверях.
ГАЄВ: Вийшла за не дворянина і поводилася геть не чеснотливо. Вона хороша, добра, славна, я її дуже люблю, але, хоч як там придумуй пом’якшувальні обставини, усе ж, визнаймо, вона порочна. Це відчутно з її найменшого руху.
ВАРЯ (пошепки): Аня стоїть у дверях.
ГАЄВ: Кого?
Пауза.
ГАЄВ: Дивно, мені щось у праве око потрапило... погано став бачити. І в четвер, коли я був в окружному суді...
Заходить Аня.
ВАРЯ: Що ж ти не спиш, Аню?
АНЯ: Не спиться. Не можу.
ГАЄВ: Крихітко моя. (Цілує Ані обличчя, руки.) Дитя моє... (Крізь сльози.) Ти не племінниця, ти мій ангел, ти для мене все. Вір мені, вір...
АНЯ: Я вірю тобі, дядечку. Тебе всі люблять, поважають... але, милий дядечку, ти маєш мовчати, лише мовчати. Що ти говорив щойно про мою маму, про свою сестру? Для чого ти це казав?
ГАЄВ: Так, так... (Її рукою закриває собі обличчя.) Справді, це жахливо! Боже мій! Боже, спаси мене! І сьогодні я виголошував промову перед шафою... так безглуздо! І тільки коли скінчив, зрозумів, що безглуздо.
ВАРЯ: Правда, дядечку, вам варто мовчати б. Мовчіть, і годі.
АНЯ: Якщо мовчатимеш, то тобі ж самому буде спокійніше.
ГАЄВ: Мовчу. (Цілує Ані і Варі руки.) Мовчу. Тільки ось про справу. У четвер я був в окружному суді, ну, зійшлася компанія, почалася розмова про те про се, п’яте-десяте і, здається, ось можна буде влаштувати позику під векселі, щоб заплатити відсотки в банк.
ВАРЯ: Якби Господь допоміг!
ГАЄВ: У вівторок поїду, ще раз поговорю. (До Варі.) Не реви. (До Ані.) Твоя мама поговорить із Лопахіним; він, звичайно, їй не відмовить... А ти, як відпочинеш, поїдеш у Ярославль до графині, твоєї бабусі. Ось так і діятимемо з трьох кінців — і рибка в нашій сітці. Відсотки ми заплатимо, я переконаний... (Кладе до рота льодяник.) Честю моєю, чим хочеш, клянуся, маєток не продадуть! (Збуджено.) Щастям моїм клянуся! Ось тобі моя рука, назви мене тоді паскудною, безчесною людиною, якщо я допущу до аукціону! Усім єством моїм клянуся!