ШАРЛОТТА (тримає на долоні колоду карт, до Трофімова): Кажіть хутчіше, яка карта зверху?
ТРОФІМОВ: Що ж? Ну, дама пік.
ШАРЛОТТА: Є! (До Пищика.) Ну? Яка карта зверху?
ПИЩИК: Туз чирвовий.
ШАРЛОТТА: Є!.. (Б’є по долоні, колода карт зникає.) А яка сьогодні гожа днина!
Їй відповідає таємничий жіночий голос, точно з-під підлоги: «О, так, днина гожа, пані».
ШАРЛОТТА: Ви такий хороший, мій ідеале...
Голос: «Ви, пані, мені теж до душі».
НАЧАЛЬНИК СТАНЦІЇ (аплодує): Пані черевомовиця, браво!
ПИЩИК (дивуючись): Ти ба! Чарівна Шарлотто Іванівно... я просто закоханий...
ШАРЛОТТА: Закоханий? (Знизавши плечима.) Хіба ви можете кохати? Guter Mensch, aber schlechter Musikant[30].
ТРОФІМОВ (плескає Пищика по плечу): Кінь ви нічогенький...
ШАРЛОТТА: Прошу уваги, ще один фокус. (Бере зі стільця плед.) Ось дуже хороший плед, певно, буду продавати... (Струшує.) Може, хоче хтось придбати?
ПИЩИК (дивуючись): Ти ба!
ШАРЛОТТА: Ein, zwei, drei! (Швидко піднімає опущений плед.)
За пледом стоїть Аня; вона робить реверанс, біжить до матері, обіймає її і тікає назад до зали при загальному захваті.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (аплодує): Браво, браво!..
ШАРЛОТТА: Тепер іще! Ein, zwei, drei.
Піднімає плед; за пледом стоїть Варя і кланяється.
ПИЩИК (дивуючись): Ти ба!
ШАРЛОТТА: Кінець! (Кидає плед на Пищика, робить реверанс і тікає до зали.)
ПИЩИК (поспішає за нею): Злочинниця... як то?! Як то?! (Виходить.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: А Леоніда й досі немає. Що він бариться в місті так довго, не розумію! Адже все вже скінчено там, маєток продали або торги не відбулися, навіщо ж так довго тримати в невіданні!
ВАРЯ (намагаючись її втішити): Дядечко придбав, я в цьому впевнена.
ТРОФІМОВ (глузливо): Звісно.
ВАРЯ: Бабуся прислала йому довіреність, щоби він придбав на її ім’я з переведенням боргу. Це вона для Ані. І я впевнена, Бог допоможе, дядечко купить.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ярославська бабуся надіслала п’ятнадцять тисяч, щоб купити маєток на її ім’я, — нам вона не вірить, — а цих грошей не стачило б навіть відсотки сплатити. (Закриває обличчя руками.) Сьогодні долю мою вирішують, долю...
ТРОФІМОВ (дражнить Варю): Мадам Лопахіна!
ВАРЯ (сердито): Одвічний студент! Уже двічі відраховували з університету.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Що ж ти сердишся, Варю? Він дражнить тебе Лопахіним, ну то й що? Хочеш — виходь за Лопахіна, він хороша, цікава людина. Не хочеш — не виходи; тебе, дурненька, ніхто не приневолює...
ВАРЯ: До такої справи я ставлюся серйозно, матусю, треба прямо говорити. Він хороша людина, мені подобається.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: То й виходь. Чого ж чекати, не доберу!
ВАРЯ: Матусю, не можу ж я сама освідчитися йому. Ось уже два роки всі мені кажуть про нього, усі говорять, а він або мовчить, або жартує. Я розумію. Він багатіє, зайнятий ділом, йому не до мене. Якби були гроші, хоч трохи, хоч би сто рублів, кинула б я все, подалася би подалі. У монастир пішла б.
ТРОФІМОВ: Суціль добро!
ВАРЯ (до Трофімова): Студент має бути розумним! (М’яким тоном, зі сльозами.) Який ви стали некрасивий, Петрусю, як постаріли! (До Любові Андріївни, вже не плачучи.) Тільки от без діла не можу, матусю. Щохвилини маю щось робити.
Заходить Яша.
ЯША (ледь стримуючи сміх): Єпіходов більярдний кий зламав!.. (Виходить.)
ВАРЯ: Навіщо ж Єпіходов тут? Хто йому дозволив на більярді грати? Не розумію цих людей... (Виходить.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Не чіпляйтеся до неї, Петрусю, ви бачите, вона і без того горює.
ТРОФІМОВ: Надто вже вона старанна, не за своє береться. Усе літо не давала спокою ні мені, ні Ані, боялася, як би в нас роману не трапилося. Що їй? І до того ж я ніяк не виказував, я далекий від вульгарності. Ми понад любов’ю!
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: А я ось, мабуть, попід любов’ю. (Украй неспокійна.) Чому немає Леоніда? Лишень знати б: продали маєток чи ні? Нещастя видається мені таким неймовірним, що навіть якось не знаю, що думати, гублюся... Я можу зараз крикнути... можу дурість учинити. Врятуйте мене, Петрусю. От і скажіть щось, кажіть...
ТРОФІМОВ: Чи продали сьогодні маєток, чи нікому не продали — хіба не все одно? З ним давно вже покінчено, немає вороття назад, заросла доріжка. Заспокойтеся, люба. Не треба обманювати себе, треба хоч раз у житті поглянути правді прямо в очі.