ЯША: Набрид ти, діду. (Позіхає.) Аби вже швидше тебе дідько вхопив.
ФІРС: Ех ти... недолуге! (Бурмоче.)
Трофімов і Любов Андріївна танцюють у залі, потім у вітальні.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Merci. Я посиджу... (Сідає.) Стомилася.
Заходить Аня.
АНЯ (схвильовано): А щойно на кухні якийсь чоловік казав, що вишневий сад уже продали сьогодні.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Кому продали?
АНЯ: Не сказав, кому. Пішов. (Танцює з Трофімовим, обоє рушають до зали.)
ЯША: Це там якийсь старий балакав. Чужий.
ФІРС: А Леоніда Андрійовича ще немає, не приїхав. Пальто на ньому легке, демісезонне, тож, гляди, застудиться. Ех, молоде-зелене.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Я зараз помру. Підіть, Яшо, довідайтеся, кому продали.
ЯША: Так він давно пішов, старий той. (Сміється.)
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА (з легким розпачем): Ну, чому ви смієтеся? Чому радієте?
ЯША: Дуже вже Єпіходов кумедний. Порожня людина. Двадцять два нещастя.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Фірсе, якщо продадуть маєток, то куди ти підеш?
ФІРС: Куди накажете, туди й піду.
ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Чому в тебе обличчя таке? Ти нездужаєш? Ходи ліпше спати...
ФІРС: Так... (З усмішкою.) Я піду спати, а без мене тут хто подасть, хто розпорядиться? Один на весь дім.
ЯША (до Любові Андріївни): Любове Андріївно! Дозвольте звернутися до вас із проханням, будьте така ласкава! Якщо знову поїдете в Париж, то візьміть мене з собою, зробіть милість. Тут мені залишатися позитивно неможливо. (Озираючись, стиха.) Що вже казати, ви сама бачите, країна неосвічена, народ безпутній, до того ж нудьга, на кухні годують бридко, а тут ще й Фірс цей ходить, бурмоче різні невідповідні слова. Візьміть мене з собою, будьте така ласкава!
Заходить Пищик.
ПИЩИК: Дозвольте просити вас... на вальсування, найвродливіша...
Любов Андріївна йде з ним.
ПИЩИК: Чарівна, усе ж сто вісімдесят рубликів я візьму у вас... Візьму... (Танцює.) Сто вісімдесят рубликів...
Перейшли до зали.
ЯША (тихо наспівує): «А чи збагнеш душі моєї хвилювання...»
У залі постать у сірому циліндрі й у картатих панталонах махає руками і стрибає; крики: «Браво, Шарлотто Іванівно!».
ДУНЯ (зупинилася, щоб попудритися): Панночка велить мені танцювати — кавалерів багато, а дам мало, — а в мене від танців паморочиться голова, серце б’ється. Фірсе Миколайовичу, а зараз чиновник з пошти таке мені сказав, що мені подих перехопило.
Музика стихає.
ФІРС: Що ж він тобі сказав?
ДУНЯ: Ви, каже, як квітка.
ЯША (позіхає): Невіглас... (Виходить.)
ДУНЯ: Як квітка... Я така делікатна дівчина, страшенно люблю ніжні слова.
ФІРС: Закрутишся ти.
Заходить Єпіходов.
ЄПІХОДОВ: Ви, Докіє Федорівно, не бажаєте мене бачити... буцім я якась комаха. (Зітхає.) Ех, життя!
ДУНЯ: Чого вам?
ЄПІХОДОВ: Безсумнівно, може, й ваша правда. (Зітхає.) Проте, звичайно, якщо поглянути з позиції, то ви, дозволю собі так висловитися, даруйте за відвертість, зовсім привели мене в стан духу. Я знаю свою фортуну, щодня зі мною трапляється якесь нещастя, і до цього я давно вже звик, тож з осміхом дивлюся на свою долю. Ви дали мені слово, і хоча я...
ДУНЯ: Прошу вас, потім поговоримо, а тепер дайте мені спокій. Тепер я мрію. (Грає віялом.)
ЄПІХОДОВ: У мене нещастя щодня, і я, дозволю собі так висловитися, тільки посміхаюся, навіть сміюся.
Заходить із зали Варя.
ВАРЯ: Ти ще й досі не пішов, Семене? Який же ти, направду, зневажливий. (До Дуні.) Іди звідси, Дуню. (До Єпіходова.) То на більярді граєш і кий зламав, то вітальнею походжаєш, як гість.
ЄПІХОДОВ: З мене вирахувати, дозвольте вам зауважити, ви не можете.
ВАРЯ: Я не вираховую з тебе, а кажу. Тільки й знаєш, що ходиш з місця на місце, а до діла не берешся. Конторщика тримаємо, а для чого — невідомо.
ЄПІХОДОВ (ображено): Працюю я, ходжу чи їм, чи граю на більярді, про це хай судять люди старші й ті, які розуміються на тому.
ВАРЯ: Ти смієш мені таке казати! (Розлютившись.) Ти смієш? Значить, я нічого не розумію? Забирайся ж геть звідси! Цієї ж хвилини!