Выбрать главу

Голос Ані весело, заклично: «Мамо!..».

Голос Трофімова весело, збуджено: «Ау!..».

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Востаннє глянути на стіни, на вікна... Цією кімнатою полюбляла ходити покійна мати...

ГАЄВ: Сестро моя, сестро моя!..

Голос Ані: «Мамо!..».

Голос Трофімова: «Ау!..».

ЛЮБОВ АНДРІЇВНА: Ми йдемо!..

Ідуть.

Сцена порожня. Чути, як на ключ замикають усі двері, як потім від’їжджають екіпажі. Стає тихо. Серед тиші лунає глухий стукіт сокири по дереву, що звучить самотньо і сумно. Чутно кроки. З дверей, що праворуч, виходить Фірс. Він одягнений, як завжди, в піджак і білу жилетку, на ногах туфлі. Він хворий.

ФІРС (підходить до дверей, торкає за ручку). Замкнено. Поїхали... (Сідає на диван.) Про мене забули... Нічого... я тут посиджу... А Леонід Андрійович, мабуть, шуби не надів, в пальто поїхав... (Стурбовано зітхає.) Я щось не подивився... Молоде-зелене! (Бурмоче щось незрозуміле.) Життя-то минуло, ніби й не жив... (Лягає.) Я полежу... силоньки-то в тебе немає, нічого не залишилося, нічого... Ех ти... недолуге!.. (Лежить нерухомо.)

Чути віддалений звук, ніби з неба, звук розірваної струни, сумний. Настає тиша, і тільки чути, як далеко в саду сокирою стукають по дереву.

Завіса

1904