АРКАДІНА: Ти не лікуєшся, а це недобре, брате.
СОРІН: Я радий лікуватися б, та ось лікар не бажає.
ДОРН: Лікуватися в шістдесят років!
СОРІН: І в шістдесят років жити хочеться.
ДОРН (розпачливо): Е! Ну, приймайте валеріанові краплі.
АРКАДІНА: Мені здається, йому добре поїхати б кудись на води.
ДОРН: Що ж? Можна поїхати. Можна і не їхати.
АРКАДІНА: От і зрозумій.
ДОРН: І розуміти нічого. Усе ясно.
Пауза.
МЕДВЕДЕНКО: Петру Миколайовичу було б кинути курити.
СОРІН: Дрібниці.
ДОРН: Ні, не дрібниці. Вино і тютюн знеособлюють. Після сигари або чарки горілки ви вже не Петро Миколайович, а Петро Миколайович плюс ще хтось; у вас розпливається ваше я, і ви вже ставитеся до самого себе, як до третьої особи — він.
СОРІН (сміється): Вам добре міркувати. Ви пожили вже, а я? Я прослужив по судовому відомству двадцять вісім років, але ще не жив, нічого не відчув, зрештою, і, ясна річ, жити мені дуже хочеться. Ви ситі і байдужі, і тому маєте схильність до філософії, я ж хочу жити і тому п’ю за обідом херес і курю сигари, і все. От і все.
ДОРН: Треба ставитися до життя серйозно, а лікуватися в шістдесят років, жаліти, що замолоду мало насолоджувався, це, даруйте, легковажність.
МАРІЙКА (підводиться): Снідати час, гадаю. (Іде ледачою, в’ялою ходою.) Ногу відсиділа... (Виходить.)
ДОРН: Піде і перед сніданком дві чарочки пропустить.
СОРІН: Особистого щастя немає в бідаки.
ДОРН: Пусте, ваша вищосте.
СОРІН: Ви міркуєте, як сита людина.
АРКАДІНА: Ах, що може бути нудніше цієї ось милої сільської нудьги! Жарко, тихо, ніхто нічого не робить, усі філософствують... Добре з вами, друзі, приємно вас слухати, але... сидіти в себе в номері й учити роль — набагато ліпше!
НІНА (захоплено): Добре! Я розумію вас.
СОРІН: Звичайно, в місті ліпше. Сидиш у своєму кабінеті, лакей нікого не впускає без доповіді, телефон... на вулиці візники і все...
ДОРН (наспівує): «Розкажіть-но ви їй, квіти мої...»
Заходить Шамраєв, за ним Поліна Андріївна.
ШАМРАЄВ: Ось і наші. Добридень! (Цілує руку в Аркадіної, потім у Ніни.) Дуже радий бачити вас у доброму здоров’ї. (До Аркадіної.) Дружина каже, що ви збираєтеся сьогодні їхати з нею разом до міста. Це правда?
АРКАДІНА: Так, ми збираємося.
ШАМРАЄВ: Гм... Це чудово, але на чому ж ви поїдете, вельмишановна? Сьогодні в нас возять жито, всі працівники зайняті. А на яких конях, дозвольте вас запитати?
АРКАДІНА: На яких? Відкіля я знаю — на яких!
СОРІН: У нас-бо виїзні є.
ШАМРАЄВ (хвилюючись): Виїзні? А де я візьму хомути? Де я візьму хомути? Це дивовижно! Це незбагненно! Вельмишановний! Вибачте, я упадаю перед вашим талантом, готовий віддати за вас десять років життя, але коней я вам дати не можу!
АРКАДІНА: А якщо я маю їхати? Дивина!
ШАМРАЄВ: Вельмишановна! Ви не знаєте, що означає господарство!
АРКАДІНА (розлютившись): Це стара історія! У такому випадку я сьогодні ж їду в Москву. Накажіть найняти для мене коней у селі, а то я піду на станцію пішки!
ШАМРАЄВ (розлютившись): У такому разі я відмовляюся від місця! Шукайте собі іншого керуючого! (Виходить.)
АРКАДІНА: Щоліта так, щоліта мене тут ображають! Нога моя тут надалі не ступить! (Виходить ліворуч, де має бути купальня; через хвилину видно, як вона проходить у будинок; за нею прямує Тригорін з вудками і з відром.)
СОРІН (розлютившись): Це нахабство! Це чорт знає що таке! Мені це набридло зрештою. Негайно подати сюди всіх коней!
НІНА (до Поліни Андріївни): Відмовити Ірині Миколаївні, знаменитій акторці! Хіба будь-яке бажання її, навіть каприз, не є важливішим за ваше господарство? Просто неймовірно!
ПОЛІНА АНДРІЇВНА (розпачливо): Що я можу? Станьте на моє місце: що я можу?
СОРІН (до Ніни): Ходімо до сестри... Ми благатимемо її, щоб вона не виїжджала. Чи не так? (Дивлячись у напрямку, куди пішов Шамраєв.) Нестерпна людина! Деспот!
НІНА (заважаючи йому встати): Сидіть, сидіть... Ми вас довеземо...
Ніна і Медведенко котять крісло.
НІНА: О, як це жахливо!..
СОРІН: Так, так, це жахливо... Але він не піде, я негайно балакатиму з ним.
Виходять; залишаються тільки Дорн і Поліна Андріївна.
ДОРН: Люди нудні. По суті, слід було б вашого чоловіка звідси просто в шию гнати, але ж усе скінчиться тим, що ця стара баба Петро Миколайович і його сестра перепросять його. Ось побачите!