Іншими словами, нині існує невідповідність між тим, що американці розповідають собі про спосіб мислення і життя, і тим, за що американська економіка реально винагороджує. І групи Трьох сил користаються з цієї невідповідності.
Розділ другий. Хто в Америці успішний?
У цьому розділі ми розглянемо найуспішніші (з огляду на доходи, навчальні здобутки, корпоративні й професійні досягнення, а також інші загальноприйняті показники успіху) групи в Америці. Однак спочатку потрібно пояснити, які види груп ми розглядаємо.
Існує безліч способів класифікації населення США. Численні дослідження економічної мобільності поділяють добробут американців з огляду на расу — найчастіше виокремлюють білих, темношкірих, азійців і латиноамериканців. Натомість новий бунтівний тренд зосереджується на класі й класовій ригідності: населення розподіляють на квінтильні групи[10], багатих і бідних, 99% і 1%. Однак найширші узагальнювальні терміни, як-от раса і клас, приховують так само багато, як і пояснюють.
Реальність — хоч як незручно було би про неї говорити — полягає в тому, що деякі групи, залежно від своєї релігії, етнічної приналежності й національного походження, явно успішніші за інші. І якщо безпосередньо їх не розглянути, то неможливо зрозуміти, що насправді відбувається в Америці і якими є реальні важелі успіху в цій країні.
Відмінна риса багатьох (але в жодному разі не всіх) релігійних, етнічних і національних груп у тому, що вони є культурними групами. Їхнім членам зазвичай прищеплюють певні специфічні культурні цінності, вірування, звичаї й практики96, їх навчають ідентифікувати себе з ними і передавати далі. Немає сенсу зазначати, що релігія, етнічна приналежність і національне походження є для культури точками відліку, а не кінцевими пунктами. Культурний розподіл всередині цих категорій, наприклад на прихильників фундаменталізму і його противників, іммігрантів першого і третього покоління, може мати вирішальний вплив на успіх групи, й у книжці ми висвітлюватимемо саме ці тонші відмінності[11].
Якщо у Сполучених Штатах і є група, яка домоглася виняткового успіху в загальноприйнятому розумінні цього слова, то це мормони.
Буквально якихось п’ятдесят років тому мормонів часто сприймали як маргінальну групу. Багато хто з американців навряд чи й чув про Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (слово «мормон» не використовується в офіційній назві церкви, воно походить із «Книги Мормона» — новітнього священного тексту, перекладеного, за словами засновника церкви Джозефа Сміта, ним самим із золотих табличок, принесених йому янголом97). Сконцентрувавшись в Юті98 й сусідніх штатах, мормони були замкненою ізольованою спільнотою, яка опиралася розвиткові сучасної Америки. Аж до 1978 року Церква Ісуса Христа святих останніх днів відкрито дискримінувала темношкірих99, відмовляючи їм у праві ставати священиками. У 1980 році мормони на Уолл-стрит усе ще були дивиною100.
За три десятиліття стало важко не зауважувати карколомного успіху мормонів. Він ґрунтувався на найбільш мейнстримній, пристойній, традиційній для Америки моделі 1950-х101 років. Ви небагато знайдете мормонів-новаторів, які полишають навчання в університеті і засновують власні високотехнологічні стартапи. Натомість ви побачите корпоративний, фінансовий і політичний успіх, і це абсолютно логічно, з огляду на природу їхнього затаєного почуття образи. На мормонів довго дивилися як на полігамну, ледь не божевільну секту. І тепер вони затято намагаються довести, що є істиннішими за інших американцями, і дуже велику увагу приділяють президентським виборам.
Протестанти становлять приблизно 51% населення США, а мормони — лише 1,7% (5-6 мільйонів осіб) 102. Однак дуже багато мормонів піднялися на верхні щаблі американських політичних і корпоративних систем.
Безумовно, найвидатнішим є Мітт Ромні. Перш ніж на чотири роки обійняти посаду губернатора штату Массачусетс, він був генеральним директором Bain Capital. Нині особистий капітал Мітта Ромні оцінюють у 230 млн доларів103. До мормонів належить також колишній посол США в Китаї й певний час суперник Ромні у боротьбі за місце кандидата від Республіканської партії на президентських виборах 2012 року Джон Хантсмен і лідер більшості у Сенаті США Гаррі Рід. Серед інших визначних політиків-мормонів104 можна назвати сенатора Орріна Хетча (у 2000 році поступився місцем Джорджу Бушу-молодшому під час обрання кандидата від Республіканської партії), конгресмена Морріса Юдалла (у 1976 році програв Джиммі Картеру партійні перегони за місце кандидата від демократів) і Джорджа Ромні, батька Мітта і колишнього губернатора штату Мічиґан (у 1968 році поступився місцем Річарду Ніксону під час обрання кандидата від Республіканської партії).
10
За квінтильного розподілу населення виокремлюють п’ять груп. Його використовують для вимірювання нерівності у розподілі доходів населення. — Прим. ред.
11
Заявивши, що загальноприйнятого визначення поняття культури немає, ми припустимося неточності. Вибірка 2006 року містить понад 300 визначень з різних джерел. Використання нами цього терміна, мабуть, відповідає більшості тих визначень, хоча ми від початку обмежуємося деякими засадничими умовами: що культура групи є дуже динамічною (а не статичною), здатною радикально змінюватися навіть у межах одного покоління; що культура зазвичай є багатогранною (а не монолітною), здатною об’єднувати численні, зокрема й конфліктні напрямки; що люди можуть змінювати свої культурні умови (тож родина, наприклад, може мати чітку культуру, сформовану рішеннями батьків); і що немає принципу «одна людина — одна культура» (а це означає, що більш ніж одна культура може визначати особистість, — а в Америці найчастіше так і є). Більше про використання поняття культури у цій книжці ви можете дізнатися із прикінцевих приміток.