Єврейські інтелектуали завжди істотно впливали на життя американського суспільства в усьому діапазоні політичних проявів. Тож сильного впливу єврейських мислителів (інколи одних і тих самих) згодом зазнали і «нові ліві» 1960-х років, і рух неоконсерваторів238. Провідні авторські колонки у New York Times пишуть троє євреїв: Томас Фрідмен, Дейвид Брукс і Пол Круґмен. Багаторазово зафіксовано неймовірний внесок євреїв у розбудову американської науки: від точних до гуманітарних галузей. Автор робить висновок про те, що «неможливо знайти наукову сферу, в якій євреї не відіграли б виняткову роль»239.
Євреї також надзвичайно успішні в Голлівуді. Хоча здебільшого воліють не наголошувати на цьому факті. Винятком є журналіст Джоель Штайн, який 2008 року зазначив:
Коли кілька тижнів тому керівники кіностудій240 розмістили рекламну сторінку у Los Angeles Times, […] цей відкритий лист підписали: президент News Corporation Пітер Чернін (єврей), виконавчий директор Paramount Pictures Бред Ґрей (єврей), генеральний директор Walt Disney Co. Роберт Айґер (єврей), виконавчий директор Sony Pictures Майкл Лінтон (хто б міг подумати — данський єврей), виконавчий директор Warner Bros. Беррі Мейєр (єврей), генеральний директор CBS Corp. Леслі Мунвес (достоту єврей, і його двоюрідний дід був першим прем’єр-міністром Ізраїлю), виконавчий директор MGM Гаррі Слоан (єврей) і генеральний директор NBC Universal Джефф Закер (єврей у квадраті). Якби ще підписався хтось із братів Вайнштайн, ця група змогла б не лише закрити всю індустрію виробництва фільмів, а ще й зібрати міньян — кворум для юдейського богослужіння.
Хоча євреї становлять лише 0,2% населення світу, понад п’ята частина лауреатів Нобелівської премії — євреї241. Станом на 2007 рік із сорока двох американських Нобелівських лауреатів з економіки двадцять — євреї, а після 2007 року цей список доповнили ще кілька євреїв, зокрема містер Круґмен242. Євреї становлять приблизно 2% населення США, але серед усіх Нобелівських лауреатів США — їх близько 36%243.
Однак, мабуть, найбільший внесок в американську науку євреї зробили у 1940-х роках, коли внаслідок антисемітизму Європа втратила колосальний науковий потенціал. Америка стала домівкою для найвидатніших тогочасних фізиків, зокрема для Едварда Теллера (знаного як «батька водневої бомби»), Джона фон Неймана (засновника теорії ігор і головного учасника Манхеттенського експерименту) і, звісно, Альберта Ейнштейна. Разом із Робертом Оппенгеймером, народженим в Америці євреєм, ці люди зробили вагомий внесок у перемогу США у перегонах за атомну бомбу244.
Американці іранського та ліванського походження також належать до найуспішніших (з огляду на доходи домашніх господарств245) національних меншин США. У наступних розділах ми детальніше розглянемо ці групи, а тут подаємо лише короткий огляд.
Іранська імміграція246 до Америки не відтворює європейський патерн. За наявною інформацією, з середини 1800-х до початку 1900-х років до Сполучених Штатів приїхало лише 130 іранців. Масово вони почали прибувати тільки у другій половині ХХ століття: до революції 1979 року — переважно студенти університетів, а після неї до США линув потік біженців, і прибічників шаха, і представників переслідуваних меншин. Загалом, за даними Бюро перепису населення, іранська спільнота налічує приблизно 450 000 осіб.
До спільноти іранських іммігрантів у цій країні належать численні етнічні й релігійні підгрупи247: звісно, це мусульмани-шиїти, але разом з ними і вірмени, християни Ассирійської церкви сходу, євреї, курди, зороастрійці й бахаї. Здебільшого їхня успішність порівняно низька248: у 1980-х роках це було зумовлено ворожістю з боку американців через збільшення кількості захоплень американських заручників, а згодом через ймовірну асоціацію з ісламськими терористами. Виняток — іранська спільнота в Лос-Анджелесі, нині найбільша у США. Її представники навіть стали учасниками реаліті «Шахи з бульвару Сансет». Це шоу знайомило глядачів з життям порівняно заможних іранців Лос-Анджелеса і зазнало критики через стереотипне зображення героїв як «вульгарних позерів-матеріалістів»249.