Зазвичай, коли у Сполучених Штатах люди говорять про «іспаномовних» або «латиноамериканців», то насправді мають на увазі мексиканців. Так, pipo[27], у 100% випадків… Як на мене, то це… доволі, блін, образливо. Кубинці і мексиканці належать до двох дуже різних культур і мають абсолютно різний досвід життя, тут, у США… Щоразу вмикаючи новини і слухаючи якісь статистичні дані про «латиноамериканців», я знаю, que esos comemierdas говорять, не про мій народ, cono[28]!
Насправді Пепе — це взагалі-то лялька, а справжня особа невідома. Автор додатково зазначив, що не мав на меті «пропагувати ідею, ніби кубинці чимось “кращі” за інші групи». Утім його публікація спровокувала обурення серед некубинських латиноамериканців і багато хто її репостнув і твітнув у кубинській спільноті Маямі323. Правда полягає втому, що Пепе висловив почуття, яке вочевидь поділяє більшість американців кубинського походження. Один визначний бізнесмен із Маямі пояснив:
Кубинці належать до іншої породи. Ми не з Карибів і не з Латинської Америки, ми з Куби. Ми особливі і відрізняємося від інших латиноамериканських груп. На відміну від інших іспаномовних у США, я не вважаю себе іммігрантом. Я біженець. Я полишив Кубу не з економічних причин, а через комунізм. Я поїхав, бо не мав іншого виходу324.
Кубинське відчуття власної осібності існувало задовго до перевороту Кастро. Як стверджують викладачі кубинського походження Ґільєрмо Ґреньє і Лісандро Перес, ще «з часів колоній» і до приходу Кастро до влади кубинці «вважали, що посідають особливе і привілейоване місце у світобудові», плекаючи сильне відчуття «унікальності і вищості стосовно [своїх] латиноамериканських і карибських сусідів»325.
Людині ззовні може бути важко зрозуміти достеменно, чому кубинці вважають свою батьківщину такою особливою. Пояснення самих кубинців з цього приводу часом суперечливі, а часом тривожні. Наприклад, Куба — «найбільш іспанська» країна у Латинській Америці. Куба — «найбільш африканська» країна у Латинській Америці. Куба — «напевно, єдина країна у Латинській Америці, де вплив аборигенних культур… майже повністю було видалено з національної свідомості». Острів становив унікальну цінність для Іспанської імперії, оскільки завдяки своїй великій гавані й ідеальному розташуванню був «ворітьми в обидві Америки». Куба (до комуністичної революції) найбільше походила на США з-поміж усіх латиноамериканських країн326.
Хоч яким би було пояснення, а кубинці за відчуттям винятковості можуть посперечатися з мормонами. Усвоїх захопливих спогадах історик Карлос Ейре — один із 14.000 дітей, вивезених літаками з Куби до США під час операції «Пітер Пен» у 1962 році, — розповідає, як вчитель у Гавані запитував клас про те, що сказав Колумб, ступивши на землю Куби:
Дивлячись учителю прямо у вічі, Міґель відповів:
— Колумб сказав: «Це найпрекрасніша земля, яку колись бачила людина».
— Чудово. Я радий, […] що хоча б декого з вас виховали належним чином і розповіли вам про це вдома, перш ніж ви потрапили на сьогоднішній урок. Знаєте, слова Колумба дуже-дуже важливі. Напевно, це одні з найважливіших — і найправдивіших — слів, сказаних про наш острів.
— Так, Куба — це рай, — сміливо сказав Раміро. — Тато казав, що Едемський сад був тут, на Кубі, і що Адам і Єва були не лише першими людьми, а й першими кубинцями, і що все людство має кубинське походження. А ще він казав, що саме тому в нас тут не водяться отруйні гади.
— Правильно, Раміро. Куба — це рай. І цілком можливо, що саме тут був розташований рай із Біблії — Едемський сад. Хто з вас чув про це раніше?
Чимало рук здійнялося.
— Так, Куба — це рай. Немає в світі іншого такого місця, як Куба, і тому ви маєте пишатися своєю країною327.
Кубинське відчуття вищості було особливо сильним у спільноті біженців (тих, хто полишив Кубу в період між 1959 і 1973 роками). Біженці належали переважно до того расового і класового середовища328, вже озброєного в дуже стратифікованому кубинському суспільстві відчуттям, що вони вищі і багато на що заслуговують. Здебільшого це були білі люди із середнього і вищого класу. Сюди належали члени деяких найвпливовіших кубинських родин. Ейре так само, як і родина Бакарді чи Роберт Ґойзуета, походив «із найобранішої кубинської еліти»329. Його батько був відомим суддею і колекціонував картини — у вітальні висіло полотно із немовлям Ісусом, яке приписували Мурільйо, — а дід і баба замолоду мали рабів330.
Хоч би якими злиденними прибули до Маямі біженці з Куби, вони ніколи не ототожнювали себе з іншими, порівняно бідними, іспаномовними спільнотами Америки — ба більше, відмежовувалися від них331. Народжений на Кубі професор Міґель де ля Торре пише, що дітям кубинських біженців здебільшого «батьки і вся спільнота прищеплюють відчуття відмінності від інших латиноамериканців, особливо пуерториканців і мексиканців. Ці сповнені відчуття гордості за свій спадок діти підсвідомо привчаються ніколи нікому не дозволяти плутати їх з іншими іспаномовними. Кубинці взагалі виховані так, що вважають себе не гіршими — якщо не кращими — за мешканців Північної Америки, коли йдеться про розум, ділову інтуїцію і здоровий глузд». Створений біженцями анклав став зрештою заможною і сповненою життя Маленькою Гаваною, а Маямі перетворилося на «друге за розмірами кубинське місто у світі»332.