Якщо досліджувати історію темношкірих, то знаєте, вона така депресивна. Ну, гаразд, ми були рабами, нас шмагали і обливали водою, ми створювали рухи за громадянські свободи та ставали бандитами. У мені зростала мотивація показати нас у всій нашій величі. І саме таким я завжди хотів бути у власному образі… І дітям я радше демонструватиму [багатство], а не вічні сюжети з новин про наші неблагополучні райони336.
Культура ніколи не визначає все повністю. Особистості можуть кидати виклик навіть найдомінантнішій культурі і писати власні сценарії — як зробив сам Комбс. Родини і цілі спільноти можуть створювати наративи гордості, відкидаючи панівні наративи свого суспільства. І навіть ці панівні наративи можуть змінюватися. Однак факт лишається фактом: попри історичні прориви на кшталт президентських виборів 2008 року, у більшості афроамериканців й далі не виховують — м’яко кажучи — відчуття вищості337.
І цей культурний факт у поєднанні з іншими складними расовими і класовими проблемами Америки сприяє запуску циклу бідності, як у незабутньому описі Ніколаса Пауерса:
Ви народилися у матері-одиначки — однієї із десяти мільйонів темношкірих, які живуть у бідності. З телевізора, повсякденних розмов чи пісень ви до п’яти років встигаєте вивчити, що чорне дорівнює негативному, а біле позитивному. Підсвідомо ви сприймаєте свою шкіру як тягар і гніт… Ви чуєте історії про родичів, яких ніколи не зустрічали, — вони щойно відсиділи термін за наркотики… Ваші ідоли — люди, які мають такий самий вигляд, як ви. Вони читають у кліпах реп про те, як убивати, красти і купувати. Ви розмовляєте не так, як багатії. Ви знате, де купити наркотики.
Ви завершуєте навчання, але роботи немає… Ви намагаєтеся організувати оборудку з наркотиками. «Швидкі гроші», — вважаєте ви… Вас знову і знову заарештовують, доки ви не опиняєтеся за ґратами… Через багато років вас випускають. Ніхто не бере вас на роботу. Ніхто не може дати вам притулок, це проти правил. Інколи ви жебраєте в поїздах, але втікаєте від сорому, раптом зустрівшись із родичем338.
Пауерс, як і Комбс, явно говорить лише про темношкірі спільноти бідних міських районів. Однак в американському суспільстві на всіх рівнях афроамериканці (зокрема, й найуспішніші) постійно наголошують на тому, який це важкий внутрішній тягар — бути темношкірим у Сполучених Штатах, і яка «несамовита сила духу» потрібна для успіху, «щоб на вас звернули бодай трохи уваги (за найліпших обставин)»339.
Проте брак колективного відчуття вищості аж ніяк не є причиною бідності афроамериканців. Історичні причини злиденного становища темношкірих навряд чи варто повторювати: рабство, насилля, розрив родин, ізоляція, систематична дискримінація і т.ін. Нині ціла низка чинників впливає на подальше існування бідності серед темношкірих: школи, які не можуть дати освіту, банки, які відмовляють у кредитах, роботодавці, які не наймають або не підвищують, і сам факт, що третина темношкірих молодих чоловіків у цій країні за ґратами або достроково звільнені340. Це взагалі не означає, що відсутність групового наративу вищості стає на заваді успіху окремо взятого афроамериканця. Вона просто створює додаткову перешкоду, невигідне психологічне і культурне становище, чого найуспішнішим групам в Америці не доводиться долати.
Ба більше, теорія Трьох сил дає змогу для ще одного спостереження, з яким набагато важче мати справу чи бодай його просто визнати.
Офіційною мантрою в Америці була рівність — як мінімум із часів судового процесу «Браун проти управління освіти» і актів 1960-х років про громадянські права. Американський ідеал рівності можна критикувати як нездійснений — дехто може навіть називати його лицемірним — однак за буквою він чіткий і сповнений гідності. Усі люди рівні, усі раси рівні, кожна група нічим не гірша за будь-яку іншу.
Однак темний секрет полягає в тому, що групи, які досягли в Америці надзвичайного успіху, не кажуть собі «Ми на рівні з іншими». Вони кажуть собі, що кращі.
І в цьому парадоксальному сенсі рівність не є чесною стосовно афроамериканців. Вищість — це той наратив, у якому Америка невтомно відмовляла своєму темношкірому населенню і який вона витискала з нього не лише за старих часів рабства і «законів Джона Кроу», але так само і за нової ери рівності, коли всі мають плазувати перед ідеєю, що між різними расовими групами немає різниці. «Ми — вищий народ», — такого переконання Америка послідовно і свідомо намагалася позбавити темношкірих відтоді, як американські поселенці купили перших привезених із Африки рабів, ідо часів рішучих дій, перевірки добробуту, звинувачення білих і масових ув’язнень.