І коли Голлівуд нещодавно вчинив так само, іранці в Америці й у всьому світі розлютилися. У блокбастері 2007 року «300 спартанців» спартанський цар Леонід (його грає Джерард Батлер) випромінює цілісність і героїчну маскулінність, тим часом як перського царя Ксеркса зображено зманіженим, розбещеним та обвішаним страхітливими сережками і ланцюгами. «Просто не можу отямитися від того, як цей дурнуватий фільм принизив нас усіх»391, — написав у блозі один американець іранського походження.
Цей фільм принизив іранців тому, що вони дуже глибоко ідентифікують себе зі славою стародавньої Персії. Багато американців можуть цього не знати, але Іран — це і є Персія (на Заході Іран офіційно називався Персією до 1935 року), а Персія колись правила світом392.
Заснована приблизно у п’ятому столітті до нашої ери імперія Ахеменідів була «наддержавою, подібної якій світ доти не бачив»393. Її влада охоплювала три континенти — територію, більшу, ніж будь-коли матиме Римська імперія. У період розквіту Персія правила понад 42 мільйонами людей394 — приблизно третиною населення тогочасного світу. Цієї славетної історії навчають кожну іранську дитину, і саме ця історія лежить в основі того, що фахівці з питань Близького Сходу часто називають перським «відчуттям вищості»395. Один із американських письменників іранського походження говорить: «Усі іранці знають про свою велику імперію». Їх навчають, що «Іран був не гіршим — якщо не кращим — за Рим чи Афіни»396. Як зауважує експерт із близькосхідної політики, аналітик Кеннет Поллак, історія є «джерелом величезної гордості» для іранців:
Вона наділила їх яскраво вираженим відчуттям того, що вони вищі за всіх своїх сусідів. І зараз, коли Тегеран таврує “всесвітню пиху” Сполучених Штатів, іронія полягає в тому, що на Близькому Сході типовим закидом щодо самих іранців є їхнє власне зверхнє ставлення до інших397.
Іранське відчуття вищості зміцнювалося впродовж століть, попри запеклий опір історичної реальності. Нехай Александр Македонський підкорив Ахеменідів у 324 році до н. е., передавши владу над світом до рук греків398, але іранці перетворили цю поразку на джерело культурної гордості. Як пояснює Хуман Мажд, онук аятоли[30], а зараз громадянин США, іранці вважають Александра
варваром і невігласом, що спалив дощенту прекрасні бібліотеки і найвеличніше місто у світі — Персеполіс. Однак і тут закладено переконливий приклад перського відчуття вищості — навіть цей неотесаний головоріз врешті-решт набирається розуму, щоб визнати вищість персів і оселитися (аж до кінця своїх днів) на їхній землі і одружитися із їхньою аристократкою. Хіба може існувати переконливіший доказ, що це найвеличніша відома світові цивілізація?399
Арабське вторгнення у Персію всередині сьомого століття завдало ще одного удару по гордості іранців, але також не змогло її зламати. Століття потому іранська література описувала арабів як «диких бедуїнів»400, які харчуються винятково «верблюжим молоком і ящірками» і «постійно гризуться між собою»401. Коли європейці панували на Близькому Сході, іранські інтелектуали могли звинувачувати у відсталості своєї країни арабо-ісламську навалу, яка знищила блискучу перську цивілізацію. У романах найвідомішого модерного письменника Садега Хедаята402 арабів порівнювали з «сараною і пошестю», їх зображували «чорними, зі звірячими очиськами, сухими бородами й огидними голосами»403. Упродовж майже всього двадцятого століття іранські письменники «ставили знак рівності між арабським пануванням в Ірані (а відповідно, і приходом ісламу) та політичним і культурним занепадом своєї країни, прославляючи доісламський спадок Ірану»404.
Навіть нині, через півтори тисячі років після арабського завоювання, іранці наполягають на тому, що не є арабами — вони розмовляють фарсі, а не арабською — і зверхність іранців щодо арабів усе ще потужна. «Іранці не люблять, коли їх називають арабами405, — самокритично заявляє один американець іранського походження в інтерв’ю іранській онлайн-газеті. — Сказати, ніби вони араби — те саме, що обізвати їх сміттям».
30
Аятола — почесний титул, який присвоюють за рішенням народу мусульманам-шиїтам. Аятола належить до спільноти шиїтських лідерів і його поведінка оточена ореолом святості. Нині титул аятоли мають лише кілька десятків людей — переважно в Ірані й Іраку. — Прим. ред.