Він тривожно, але рішуче й грізно поглянув на Барні; для себе Лео вже все вирішив.
— То ми можемо домовитися?
— Ми вже домовилися.
— Але, чорт! Я ж кажу, що забув про...
— Якщо ви не виконаєте зобов’язань, — сказав Барні, — я звільнюсь. І застосую свій дар деінде.
Він прослужив надто багато років, щоб тепер поступитися.
— Ти? — не повірив своїм вухам Лео. — Ти хочеш сказати, що не тільки підеш до поліції ООН, але й перекинешся... перейдеш до Палмера Елдрича!
Барні промовчав.
— Клятий щур! — вилаявся Лео. — То ось до чого призводить намагання залишитися на плаву в ці важкі часи. Послухай мене. Я не впевнений, що Палмер тебе прийме. Ймовірно, він уже набрав штат консультантів з пре-моди. А якщо так, то йому вже відомо про моє... — він затнувся. — Гаразд. Я ризикну. Але, як на мене, це — грецький гріх... Як він там називається? Гібрис? Гординя. Як у Сатани, який піднявся зависоко. Вперед, Барні! Роби, що хочеш. Мені байдуже. Щасти тобі! Тримай мене в курсі своїх справ, і коли наступного разу вирішиш когось шантажувати...
Барні вимкнув відеофон. Екран став безформно-сірий. Сірий, як світ всередині й довкола мене, — подумав Меєрсон, як реальність. Підвівшись і запхавши руки до кишень штанів, він скуто заходив офісом туди-сюди.
Найкраще, що я можу зараз зробити,— вирішив він, — хай уже Бог мене простить, це об’єднатися з Роні Фуґате. Адже вона та єдина, кого Лео боїться, і недарма. Вона здатна на купу вчинків, які не під силу мені. І Лео це знає.
Знову сівши за стіл, він урешті-решт викликав до себе Роні.
— Привіт! — весело сказала вона, заходячи до офісу в шовковій пекінській сукні, але без ліфчика. — Що трапилось? Хвилину тому я намагалася до тебе додзвонитись, але...
— Ти ніколи, ніколи не буваєш повністю одягнута, — сказав Барні. — Зачини двері!
Роні зачинила.
— А проте, — мовив він, — мушу віддати тобі належне: минулої ночі в ліжку ти була пречудова.
— Дякую.
Її чисте молоде обличчя засяяло від радості.
— Ти чітко бачиш, що наш шеф уб’є Палмера Елдрича? Чи є якісь сумніви? — запитав Барні.
Проковтнувши клубок у горлі, вона схилила голову й пробурмотіла собі під ніс:
— Ти аж сочишся талантом.
Вона сіла й схрестила ноги, які, зауважив він, були голі.
— Звісно, сумнів є. Передусім я вважаю вчинок містера Булеро ідіотським, адже для нього це означатиме кінець кар’єри. Гомеозети не знають... тобто не дізнаються... його мотивів, тож цього я передбачити не можу. Певно, це щось надзвичайне й жахливе. А ти що думаєш?
— Кінець кар’єри для нього, — сказав Барні, — а також для тебе і для мене.
— Ні, любий,— заперечила Роні,— не думаю. Поміркуй ось про що. Палмер Елдрич збирається зайняти його місце в галузі мініатюризації. Чим не мотив для Булеро? І хіба це нічого не говорить нам про майбутні зміни в економіці? Навіть якщо містер Елдрич загине, його організація...
— Отже, ми перекинемося до Елдрича? Отак-от просто?
Зосереджено примруживши очі, Роні насилу проказала:
— Ні, я не зовсім це мала на увазі. Але нам треба бути обачними, щоб не програти разом із містером Булеро. Ми ж не хочемо потонути разом з ним... У мене ще все життя попереду. Ну і в тебе якоюсь мірою теж.
— Дякую, — уїдливо відказав Барні.
— Зараз нам потрібно все ретельно спланувати. Якщо вже ясновидці не здатні спланувати майбутнє...
— Я повідомив Лео інформацію, що дозволить йому зустрітися з Елдричем. Тобі не спадало на думку, що вони можуть утворити синдикат?
Він зміряв її пильним поглядом.
— У майбутньому... я нічого такого не бачу. Жодних заголовків.
— Господи,— зневажливо мовив Барні.— В гомеозети це не потрапить.
— А, — знічено кивнула вона. — Схоже, що ні.
— І якщо це станеться, — сказав він, — а ми полишимо Лео і перейдемо до Елдрича, то залишимося ні з чим. Він поверне нас собі на власних умовах, і тоді нам ліпше буде взагалі покинути галузь пре-моди.
Для нього це було очевидно, і з виразу обличчя Роні Фуґате було помітно, що для неї також.
— Якщо ми перейдемо до Палмера Елдрича...
— «Якщо»? Ми вимушені.
— Ні, це не так,— заперечив Барні.— Ми можемо залишитися тут.
Залишитися працівниками Лео Булеро, незважаючи на те, чи програє він, чи переможе, а чи навіть зникне взагалі, — подумав він.
— Я скажу тобі, що ще ми можемо зробити. Ми можемо зв’язатися з усіма консультантами з пре-моди, які працюють на «Набори П.П.», і утворити наш власний синдикат.
Цю ідею Барні виношував роками.
— Таку собі, так би мовити, гільдію, з монополією. Тоді ми зможемо диктувати свої умови і Лео, і Елдричу.
— От тільки Елдрич, вочевидь, уже має власних консультантів з пре-моди, — усміхнулася Роні. — Барні, схоже, ти не знаєш, що його робити, адже так? Я ж бачу. Шкода. А стільки років тут пропрацював.
Вона сумно похитала головою.
— Тепер я розумію, чому Лео вагався, чи варто переходити тобі дорогу.
— Бо я кажу правду? — підняла брови дівчина. — Так, мабуть, тому. Всі бояться правди. От, наприклад, ти... ти не можеш змиритися з фактом, що відмовив тому нещасному продавцю кераміки, аби помститися жінці, яка...
— Стули пельку, — люто випалив він.
— А знаєш, де цей торговець керамікою зараз? Він підписав угоду з Палмером Елдричем. Ти зробив йому і своїй колишній дружині послугу. А от якби не відмовив, то прив’язав би його до компанії, яка загниває, позбавив би їх обох шансу...
Вона замовкла.
— Тобі від цього зле?
— Ні, просто це ніяк не стосується того, для чого я тебе сюди покликав, — відмахнувся Барні.
— Ти правий, — кивнула Роні. — Ти покликав мене, щоб ми разом розробили план зради Лео Булеро.
— Послухай... — спантеличено проказав він.
— Але ж це так. Ти не здатний впоратися самотужки. Я тобі потрібна. І я не сказала «ні». Заспокойся. Хай там як, але мені здається, що це не найкраще місце для обговорення таких справ. Почекаймо, доки не опинимося вдома. Добре?
Вона подарувала йому сяйливу усмішку, сповнену абсолютного тепла.
— Добре, — погодився Барні. Вона мала рацію.
— От була б халепа, — сказала Роні, — якби виявилося, що у твоєму офісі «жучки»? Що, як містер Булеро зараз отримає плівку з усім, що ми тільки-но наговорили?
Усмішка не сходила з її уст, ба більше, вона стала навіть ширшою; це справило на нього неабияке враження, і він зрозумів: ця дівчина не боялася нікого й нічого ні на Землі, ні в усій Сонячній системі.
Йому хотілося й самому бути таким сміливцем, як вона. Але була одна проблема, яка не давала йому спокою і про яку він не говорив ні з Лео, ні з нею, хоча Лео, безперечно, також мучило це питання... а якщо Роні була такою розсудливою, якою здавалася на позір, то мало б мучити і її.
Ще треба було переконатися, чи те, що повернулося з Проксими і розбилося на Плутоні, — байдуже людина то чи ні — справді Палмер Елдрич.
5
Покращивши своє фінансове становище завдяки угоді з виробниками Жуй-Ц, Річард Гнатт подзвонив в одну з німецьких клінік Е-терапії доктора Віллі Денкмаля; він обрав центральну, розташовану в Мюнхені, і почав домовлятися про сеанси для них із Емілі.
Тепер я серед великих, — думав він, чекаючи разом із Емілі в розкішному, оздобленому шкірами ґноффів вестибюлі клініки; за традицією доктор Денкмаль запропонував спершу провести їм особисту консультацію, хоча операції, звісно, виконуватиме його персонал.
— Я нервую, — прошепотіла Емілі; вона тримала на колінах журнал, але не могла змусити себе читати.— Це так неприродно.
— Чорт! — наполегливо заперечив Гнатт. — Аж ніяк. Це лише прискорення природного процесу еволюції, який так чи так відбувається, хоча й настільки повільно, що ми його не помічаємо. Згадай наших предків, які мешкали в печерах. Вони були волохаті, не мали підборідь, у них були дуже слабо розвинуті лобові частки мозку. Але вони мали величезні зрослі зуби, щоб пережовувати необроблене насіння.