На горизонті з’явилося щось сіре й величезне; із неймовірною швидкістю помчавши до них, воно почало збільшуватися в розмірах. У нього були потворні нашорошені вуса.
— Це щур, — спокійно мовила Моніка.
— Такий величезний? — спитав Лео. На жодній планеті чи супутнику Сонячної системи не існувало таких гігантських диких створінь. — Що він з нами зробить?
Він не міг зрозуміти, чому дитина не боїться.
— О, — відказала Моніка, — гадаю, він нас уб’є.
— І ти не боїшся? — Лео почув, що його голос зірвався на крик. — Невже ти хочеш отак померти? Просто зараз! Невже ти хочеш, щоб тебе з’їв щур завбільшки з...
Він схопив дівчинку однією рукою, другою взяв портфель із доктором Смайлом і почав тікати від щура.
Наздогнавши їх, щур промчав повз і зник; його силует поступово зменшувався, доки врешті не розчинився вдалині.
Дівчинка захихотіла.
— Ви злякались. Я знала, що він нас не побачить. Вони не можуть. Тут вони нас не бачать.
— Вони?
Нарешті Лео зрозумів, де він. Фелікс Блау не зміг би його знайти. Та ніхто не зміг би, навіть якби шукали цілу вічність.
Елдрич увів йому внутрішньовенну ін’єкцію трансляційного препарату; безперечно, Жуй-Ц. То був несправжній світ, аналог ірреальної «Землі», на яку транслювалися колоністи, коли вживали його власний продукт — Цукер-К.
Натомість щур, на відміну від усього решти, був справжнім. На відміну від них самих; він і ця дівчинка також не були реальними. Принаймні не тут. Десь-інде їхні порожні мовчазні тіла лежали, як мішки, тимчасово позбавлені церебрального вмісту. Поза сумнівом, їхні тіла перебували на Луні, в маєтку Палмера Елдрича.
— Ти Зої, — сказав Лео. — Адже так? Такою ти хочеш бути. Знову стати маленьким восьмирічним дівчам. Так? З довгим білявим волоссям.
І навіть з іншим ім’ям, — подумки зауважив він.
— Ніякої Зої тут нема, — натягнуто відказала дитина.
— Ніякої, крім тебе. Твого батька звати Палмер Елдрич, правда ж?
Дівчинка дуже неохоче кивнула.
— Це місце для тебе особливе? — запитав він. — Ти часто сюди приходиш?
— Це моє місце, — сказала вона. — Ніхто не приходить сюди без мого дозволу.
— То чому ж ти пустила сюди мене? — Лео розумів, що він їй не подобається. Вона незлюбила його від початку.
— Бо ми думаємо, — мовила дитина, — що, можливо, вам вдасться зупинити проксимців.
— І знову те саме, — не повірив їй Лео. — Твій батько...
— Мій батько намагається врятувати нас. Він не хотів привозити сюди Жуй-Ц. Вони його змусили. Жуй-Ц — засіб, який перенесе нас до них. Розумієте?
— У який спосіб?
— Вони контролюють ці місця. Такі, як це. Куди потрапляєш під дією Жуй-Ц.
— Не схоже, що тебе контролюють чужинці. Сама послухай, що ти мені розповідаєш.
— Це поки що, — розсудливо кивнула дівчинка. — Але невдовзі контролюватимуть. Як і мого батька. Йому дали цей препарат на Проксимі. Він вживав його роками. Тепер для нього вже запізно, і він це знає.
— Доведи, — сказав Лео. — Бодай щось. Будь-що. Дай мені які-небудь факти.
— Містере Булеро, Моніка каже правду, — проказав портфель, що його він досі тримав у руці.
— А ти звідки знаєш? — роздратовано запитав Лео.
— Бо я також перебуваю під впливом проксимців, — відповів портфель. — Ось чому я...
— Нічого не зробив,— закінчив Лео, поставивши портфель на землю.— Клятий Жуй-Ц! — сказав він як портфелю, так і дівчинці. — Він усе сплутав. Я не розумію, що, в біса, відбувається. Ти не Зої... ти навіть не знаєш, хто вона така. А ти... ти не доктор Смайл, і ти не спілкувався з Барні, а він не розмовляв з Роні Фуґате. Все це — лише наркотична галюцинація. До мене повернулися мої страхи перед Палмером Елдричем. Уся ця маячня про вплив проксимців і ти. Де це чувано, щоб портфелем заволоділи розумні істоти з іншої зоряної системи?
Страшенно обурений, він пішов від них геть.
Я знаю, що відбувається, — зрозумів Лео. У такий спосіб Палмер Елдрич намагається підкорити мій розум; це один із методів того, що колись називали промиванням мізків. Йому вдалося мене налякати. Він розмірено йшов далі й не озирався.
Це заледве не стало його фатальною помилкою. Щось — Лео помітив його краєм ока — стрибнуло йому до ніг; він відскочив убік, істота схибила, однак, зорієнтувавшись, одразу ж розвернулася і знову кинулася на нього, як на здобич.
— Щури нас не бачать, — крикнула дівчинка, — а от глюки — навпаки! Ліпше тікайте!
Не роздивившись до пуття істоти, Лео побіг; того, що він побачив, йому було достатньо.
Таке вже не спишеш на вплив Жуй-Ц. Адже це була не ілюзія, не пристрій, за допомогою якого Палмер Елдрич намагався його налякати. Глюк, чим би він не був, аж ніяк не походив із Землі і не був породжений уявою землянина.
За ним, полишивши портфель, бігла дівчинка.
— А як же я? — стривожено гукнув доктор Смайл.
По нього ніхто не повернувся.
— Містере Меєрсон, я обробив надані вами матеріали, — сказав з екрана відеофона Фелікс Блау. — Є підстави вважати, що ваш керівник, а також мій клієнт містер Булеро зараз перебуває на орбіті Землі, на штучному супутнику, зареєстрованому під назвою «Сигма 14-Б». Згідно з реєстром власників, супутник належить виробнику ракетного палива в Сент-Джорджі, штат Юта.
Він звірився з документами перед собою:
— «Робард Летейн Сейлз». «Летейн» — це торгова марка їхнього...
— Добре,— відказав Барні Меєрсон.— Я зв’яжуся з ними.
Як, на Бога, Лео потрапив туди?— подумав він.
— Є ще дещо, що може вас зацікавити. «Робард Летейн Сейлз» зареєстровано чотири роки тому, в той самий день, що й Бостонську фабрику «Жуй-Ц». Як на мене, це аж ніяк не збіг.
— А як щодо того, аби забрати Лео з супутника?
— Ви можете звернутися до суду й отримати письмовий наказ про виконання вимог позивача...
— Надто довго, — відказав Барні. Глибоко в душі він відчував, що несе особисту відповідальність за те, що трапилося. Вочевидь, Палмер Елдрич влаштував прес-конференцію для того, щоб заманити Лео у свій маєток на Луні... а його, ясновидця Барні Меєрсона, чоловіка, який умів передбачати майбутнє, обвели круг пальця, і він бездоганно зіграв свою роль, відправивши Лео туди.
— Я можу надати вам близько сотні людей з різних відділів моєї організації. Ще п’ятдесят знайдете в «Наборах П. П.». Можете спробувати взяти супутник силою, — запропонував Фелікс Блау.
— І знайти його мертвим.
— Ваша правда,— закопилив губу Блау. — В такому разі можете звернутися до Гепберна-Ґілберта і попросити допомоги в ООН. Або спробувати зв’язатися — що ще неприємніше — з Палмером або тим, що зараз замість нього, і домовитися безпосередньо з ним. Можливо, вам вдасться викупити Лео.
Барні обірвав зв’язок і одразу ж набрав міжпланетну лінію:
— З’єднайте мене з Палмером Елдричем на Луні. Це терміново. Будьте ласкаві, міс, якнайшвидше.
Поки він чекав на з’єднання, з протилежного кінця офісу почувся голос Роні Фуґате:
— Схоже, ми не матимемо часу перекинутися до Елдрича.
— Схоже, що ні.
Як вправно все влаштовано; Елдрич дозволив своєму супротивнику все зробити самому. І зі мною та Роні та сама історія; ймовірно, він упіймає нас так само. Насправді, Елдрич міг і чекати нашого прильоту на супутник; інакше навіщо він дав Лео доктора Смайла?
— Я от що думаю,— посмикуючи застібку блузки, сказала Роні. — Чи хочемо ми працювати на таку розумну людину? Якщо це, звісно, людина. Мені дедалі більше здається, що це не Палмер, а один із них. Думаю, нам треба з цим змиритися. Варто очікувати, що невдовзі Жуй-Ц захопить ринок. З дозволу ООН,— гірко додала вона. — А Лео, який принаймні один із нас і просто хоче заробити, загине або відступить...
Роні втупилася розлюченим поглядом поперед себе.
— Це вже патріотизм, — сказав Барні.
— Це інстинкт самозбереження. Я не хочу одного ранку виявити, що жую цю штуку і роблю те, що робить людина, коли вживає її замість Цукер-К. Переміщаючись... ну вже точно не у світ Прудкої Пет.