— Що ти збираєшся робити? — поцікавилася Емілі. — На кого працюватимеш?
Схоже, їй було його шкода, і це нагадало йому про те, як нещодавно він не дозволив продати її горщики «Наборам П. П.». Вона запросто могла поставитися до нього вороже, але, як і завжди, не зробила цього. Хоча, звісно ж, знала, що саме він відмовив Гнатту.
— Можливо, моя доля вже вирішена,— відказав він.— Я отримав повістку.
— Святий Боже! Ти на Марсі. Я навіть уявити собі цього не можу.
— Я можу жувати Цукер-К, — сказав Барні. — Лише...
Замість набору Прудкої Пет, — подумав він, — можливо, в мене буде набір Емілі. І у фантазії я знову буду разом з тобою, знову житиму життям, від якого зумисне і так по-ідіотськи відмовився. То був єдиний по-справжньому хороший період мого життя, час, коли я був справді щасливий. Але, звісно ж, я цього не знав, бо не мав з чим порівняти... як маю тепер.
— Чи є якась надія на те, що ти полетиш зі мною? — запитав він.
Вона поглянула на нього, а він на неї; обоє були ошелешені його пропозицією.
— Я серйозно,— сказав Барні.
— Коли це ти вирішив?
— Яка різниця коли? Важливо лише те, що мені хочеться цього зараз.
— Важливо й те, чого хочеться мені, — тихо відказала Емілі і продовжила працювати над горщиком. — А я цілком щаслива у шлюбі з Річардом. У нас все чудово.
Її обличчя було безтурботним; поза сумнівом, вона казала правду. Він був проклятий і приречений опинитися серед порожнечі, у ямі, яку вирив сам собі. І він на це заслужив. Вони обоє це знали, слова були зайві.
— Тоді я, мабуть, піду, — сказав Барні.
Емілі не заперечувала. Лише кивнула.
— Сподіваюсь, що ти, заради Бога, не деградуєш,— мовив він. — Хоча, як на мене, це так. Я бачу це, наприклад, з твого обличчя. Поглянь у дзеркало.
Після цього він пішов, і двері за ним зачинилися. Барні одразу ж пожалкував про сказане, втім, можливо, це було й на краще... це могло їй допомогти, — подумав він. Адже я помітив. І мені цього не хочеться; та нікому цього не хочеться. Навіть цьому її телепню-чоловікові, якого вона любить більше, ніж мене... з причин, яких мені ніколи не зрозуміти, хіба що цей шлюб — його доля. А її доля — жити з Річардом Гнаттом і ніколи не стати моєю дружиною знову; час не повернути навспак.
Це можна зробити тільки під дією Цукер-К,— подумав Барні. Або цього нового продукту — Жуй-Ц. Усі колоністи це роблять. На Землі вони не доступні, але на Марсі, Венері, Ганімеді та в будь-яких інших рубіжних колоніях усе не так.
Якщо все решта йде коту під хвіст, зостається це.
І цілком можливо, що все вже туди й пішло. Бо...
Проаналізувавши все ще раз, він вирішив, що не може піти до Палмера Елдрича. Тільки не після того, що цей чоловік зробив — чи спробував зробити — з Лео. Він усвідомив це перед відчиненими дверцятами таксі. За ним мерехтіла полуднева вулиця. А що, як вийти на неї, — подумав Барні. Чи знайде мене хтось, доки я не помру? Радше за все, ні. Нічим не гірше, ніж будь-який інший вихід...
Прощавай, моя остання надіє на працевлаштування. Лео посміявся б, якби дізнався, що я відмовився від цієї думки саме тут. Він здивувався б і, мабуть, зрадів би.
Біс із ним,— вирішив Барні,— подзвоню Елдричу, спитаю, подивимось, чи дасть він мені роботу.
Він відшукав відеофонну будку і попросив з’єднати його з маєтком Елдрича на Луні.
— Це Барні Меєрсон,— сказав він.— Колишній головний консультант з пре-моди Лео Булеро, до того ж у «Наборах П. П.» я був його замісником.
— І що ви хочете? — насупився керівник відділу кадрів Елдрича.
— Я хочу поцікавитися наявністю вакансії.
— Ми не набираємо консультантів з пре-моди. Вибачте.
— А ви могли б запитати в містера Елдрича?
— Містер Елдрич уже сказав з цього приводу своє слово.
Барні від’єднався і вийшов з відеофонної будки.
Насправді, він майже не здивувався.
А якби вони сказали: «прилітай на Луну на співбесіду», невже я полетів би? Так, — подумав він. Полетів би, але потім утік би. Щойно переконався б, що вони справді мене беруть.
Повернувшись до відеофона, він подзвонив у комісаріат ООН з питань вибіркової служби.
— Це містер Барні Меєрсон.
Він продиктував їм свій офіційний ідентифікаційний код.
— Днями я отримав повістку. Я хотів би не витрачати часу на формальності й одразу ж стати до служби. Дуже хочу емігрувати.
— Тести на фізичне і психічне здоров’я обов’язкові, — повідомив його бюрократ з ООН. — Однак ви можете завітати до нас у будь-який час — якщо бажаєте, навіть зараз — і скласти обидва.
— Добре. Так і зроблю.
— І, містере Меєрсон, як доброволець, ви маєте право обрати...
— Я згоден на будь-яку планету або супутник, — сказав Барні. Він вимкнув відеофон, вийшов з будки, знайшов таксі і назвав адресу комісаріату з питань вибіркової служби, розташованого поблизу його конапту.
Поки вони з гулом летіли над центром Нью-Йорка, в повітря здійнялося ще одне таксі й обігнало їх, похитуючи боковими стабілізаторами.
— Вони намагаються з нами зв’язатися, — сповістив автономний контур таксі. — Бажаєте відповісти?
— Ні, — відказав Барні. — Пришвидшись. — Аж раптом передумав: — Можеш спитати, хто там?
— Спробую вийти на радіозв’язок.
Якийсь час таксі мовчало, а тоді сказало:
— Вони кажуть, що мають для вас повідомлення від Палмера Елдрича. Він хоче повідомити, що згоден прийняти вас на роботу, і щоб ви не...
— Повтори ще раз, — сказав Барні.
— Містер Палмер Елдрич, якого вони представляють, візьме вас на роботу згідно з вашим нещодавнім запитом. Попри те, що за їхніми правилами...
— Дай мені з ними поговорити.
Перед ним з’явився мікрофон.
— Хто ви? — запитав Барні.
— Мене звуть Ікгольц,— відповів незнайомий чоловічий голос.— Я представляю Бостонську фабрику «Жуй-Ц». Ми можемо приземлитися й обговорити питання вашого працевлаштування в нашій компанії?
— Я лечу в комісаріат. За призовом.
— Але ж письмової угоди ще немає? Ви нічого не підписували?
— Ні.
— Добре. Тоді ще не пізно.
— На Марсі в мене буде Цукер-К.
— Заради Бога, нащо вона вам?
— Так я зможу повертатися до Емілі.
— Хто така Емілі?
— Моя колишня дружина, яку я вигнав через те, що вона завагітніла. Тепер я розумію, що тільки з нею я був по-справжньому щасливий. Насправді, тепер я люблю її більше, ніж будь-коли. Моя любов не згасла, а лише стала сильнішою.
— Послухайте, — сказав Ікгольц. — Ми можемо забезпечити вас будь-якою кількістю Жуй-Ц, а цей препарат набагато кращий. Ви зможете вічно жити в незмінному ідеальному світі разом із вашою колишньою. Жодних проблем.
— А якщо я не хочу працювати на Палмера Елдрича?
— Але ж ви подали запит!
— Я вагаюсь, — відказав Барні. — І це серйозно. В разі чого я вас повідомлю. Не дзвоніть мені, я зв’яжуся з вами сам. Якщо не запишуся на службу.
Він віддав мікрофон таксі:
— Тримай. Дякую.
— Служити — це патріотично, — сказало таксі.
— Тебе це не обходить, — мовив Барні.
— Я думаю, що ви чините правильно, — незважаючи на це, проказало таксі.
— Якби ж я таки полетів на «Сигму 14-Б» і врятував Лео. Чи все ж на Луну? Де він тоді був? Уже й не згадаю. Все здається якимось спотвореним сном. Хай там як, але якби я полетів, то й досі працював би на нього і все було би добре.
— Всі ми припускаємось помилок, — благочестиво проказало таксі.
— Але дехто — фатальних, — зауважив Барні. Спершу це стосується наших коханих, дружин і дітей, а згодом — наших керівників, — подумав він.
Таксі летіло далі.
Потім ми припускаємося останньої помилки, — думав Барні. Вона впливає на все наше життя. Піти на роботу до Елдрича чи служити? Що б ми не обрали, зрозуміло одне: Вибір хибний.