— З подібних причин, — мовив Гнатт, — я не можу показати вам цю кераміку, хай як би мені хотілося. Це новинки. Я везу їх ясновидцю з відділу пре-моди в «Наборах П. П.». Якщо він захоче мініатюризувати їх для наборів, ми у грі: лишиться тільки переслати інформацію диск-жокею П. П. — як там його звуть? — ну, того, що на орбіті Марсу. Та й усе.
— Краватки Вернера ручної роботи є в наборах Прудкої Пет. У її хлопця Волта таких ціла шафа, — сказав бізнесмен і широко усміхнувся.— Коли «Набори П. П.» вирішили мініатюризувати наші краватки...
— Ви з Барні Меєрсоном спілкувались?
— З ним спілкувався не я, а наш регіональний менеджер з продажу. Кажуть, Меєрсон — складний тип. На перший погляд, його рішення імпульсивні, але він ніколи їх не змінює.
— А буває, що він помиляється? Відмовляється від продуктів, які все ж стають модними?
— Звісно. Може, він і ясновидець, та зрештою просто людина. Я вам ось що скажу. Можливо, це стане вам у пригоді. Він дуже підозріливо ставиться до жінок. Кілька років тому в нього розвалився шлюб, і він досі від того не оклигав. Його дружина завагітніла вдруге, і рада директорів конапту, здається, 33-го, проголосувала виселити його разом із нею, оскільки вони порушили житловий кодекс. Ну, знаєте, це ж 33-й, ви ж розумієте, як важко потрапити в такі з низьким рангом. Але замість того, щоб полишити конапт, він вирішив розлучитися з дружиною, і вона з’їхала, забравши з собою дитину. Вочевидь, пізніше він вирішив, що припустився помилки, й озлобився. Звісно, винив в усьому себе. Втім, помилка цілком типова. На Бога, що б ми з вами не віддали заради того, щоб жити в 33-му або 34-му конапті? Більше він не одружувався. Хтозна, можливо, сповідує неохристиянство. Але в кожному разі, коли намагатиметесь продати йому вашу кераміку, будьте обережні в усьому, що стосується жінок. Не кажіть «це сподобається жінкам» чи щось таке. Більшість роздрібних товарів купують...
— Дякую за пораду, — підводячись, сказав Гнатт; з контейнером у руках він рушив до виходу. Зітхнув. Буде непереливки, можливо, справа навіть безнадійна; він не зможе боротися з обставинами, які передували його стосункам з Емілі і її горщикам, що тут вдієш.
На щастя, йому вдалося зловити таксі; поки вони продиралися крізь щільний трафік центру, він розгорнув власну ранкову гомеозету, а саме передовицю про корабель, який нібито повернувся з Проксими лише для того, щоб розбитися на морозних пустищах Плутона... Щось вони не договорюють! Тим паче вже висловили припущення, що це може бути знаменитий міжпланетний промисловець Палмер Елдрич[2], який десять років тому полетів до Проксими на запрошення Ради гуманоїдів; ті хотіли, щоб він осучаснив їхні автофабрики на зразок земних. Відтоді про Елдрича не було жодної звістки. А тепер таке.
Для Терри, — думав він, — було би ліпше, якби Палмер Елдрич не повернувся взагалі. Це був геть безумний, однак блискучий професіонал-одинак; він творив дива, розгортаючи роботу автофабрик на колонізованих планетах, проте, як це завжди трапляється, мав надто великі плани. Товари масового споживання накопичувалися в місцях, де не існувало жодних колоністів, які могли б ними скористатися. Поступово під впливом погодних умов вони неминуче перетворювалися на гори мотлоху. Зокрема, під впливом снігових бур, якщо хтось ще міг повірити в те, що десь таки існують... по-справжньому холодні місця. Насправді ж, надто холодні.
— Ми прибули, ваша світлосте, — проказало автономне таксі, зупинившись перед великою, проте здебільшого підземною будівлею. Корпорація «Набори П. П.»; крізь численні термоізольовані рампи всередину спритно заходили працівники.
Він заплатив таксі, вийшов і поквапився через невеличкий відкритий майданчик до входу, тримаючи контейнер обома руками; на якусь мить опинився під прямими сонячними променями й відчув — або радше уявив, — як усе всередині закипає. Спече, мов жабу, й висушить, як тараньку, — подумав він, успішно діставшись рампи.
Незабаром Гнатт спустився під землю, і секретарка запросила його до офісу Меєрсона. Прохолодне тьмяне приміщення налаштовувало на розслаблений настрій, однак заспокоїтись йому не вдавалося; він ще міцніше стиснув контейнер, напружився й, попри те, що не сповідував неохристиянства, пробурмотів багатослівну молитву.
— Містере Меєрсон, — секретарка, вища за Гнатта, ефектна у відкритій сукні й босоніжках на підборах, звернулася не до нього, а до чоловіка, який сидів за столом.
— Містер Гнатт, — проінформувала вона Меєрсона. — Містере Гнатт, містер Меєрсон.
Позаду Меєрсона стояла дівчина з абсолютно білим волоссям, у салатовій кофті. Волосся мала надто довге, а кофту надто обтислу.
— Містере Гнатт, це міс Фуґате. Асистентка містера Меєрсона. Міс Фуґате, містер Річард Гнатт.
Не звертаючи уваги на відвідувача, Барні Меєрсон продовжував вивчати якийсь документ, тож Річард Гнатт мовчки чекав, переживаючи змішані почуття: сплеск гніву — той поселився в його горлі і грудях — і, звісно ж, Angst[3], але зрештою, попри все, взяла гору цікавість. Отже, це і є колишній чоловік Емілі, якщо вірити торговцю живими краватками, він досі гірко тужить, шкодуючи за розірваним шлюбом. Меєрсон виявився доволі кремезним чоловіком близько сорока років, із незвичними і до того ж не надто модними довгими кучерями. Він мав знуджений, проте аж ніяк не ворожий вигляд. Утім, можливо, він ще не...
— Покажіть ваші горщики, — зненацька сказав Меєрсон.
Поставивши демонстраційний контейнер на стіл, Річард Гнатт відкрив його, вийняв один за одним зразки керамічних виробів, розставив їх на столі й відступив назад.
Витримавши паузу, Барні Меєрсон мовив:
— Ні.
— «Ні»? — перепитав Гнатт. — Що «ні»?
— Вони не матимуть успіху, — відказав Меєрсон і повернувся до читання свого документа.
— Тобто ви отак просто взяли й вирішили? — запитав Гнатт, не в змозі повірити, що на цьому все.
— Саме так, — сказав Меєрсон. Зразки кераміки його більше не цікавили; немовби Гнатт уже склав свої горщики й забрався геть.
— Перепрошую, містере Меєрсон, — втрутилася міс Фуґате.
— Що таке? — поглянув на неї Барні Меєрсон.
— Містере Меєрсон,— міс Фуґате підійшла до горщиків, узяла один і, зважуючи й потираючи глазуровану поверхню, потримала його в руках. — Я, звісно, перепрошую, але в мене склалося кардинально протилежне враження. Я відчуваю, що ця кераміка матиме успіх.
Гнатт перевів погляд з неї на нього.
— Дайте мені оту, — вказав Меєрсон на темно-сіру вазу; Гнатт одразу її подав.
Якийсь час Меєрсон тримав її в руках.
— Ні, — врешті проказав він. Тепер уже похмуро. — Я все одно не відчуваю, що ця річ стане хітом. Міс Фуґате, на мою думку, ви помиляєтеся.
Меєрсон повернув вазу на місце.
— Втім, з огляду на протиріччя між мною і міс Фуґате... — мовив він до Річарда Гнатта, замислено почухавши носа. — Залиште мені ваші зразки на кілька днів. Я огляну їх уважніше.
Однак було очевидно, що він цього не робитиме.
Простягнувши руку, міс Фуґате взяла маленький виріб дивакуватої форми й ледь не з ніжністю пригорнула його до грудей.
— Зокрема, ось цей. Я відчуваю від нього надзвичайно потужні еманації. Ця річ буде найуспішнішою з усіх.
— Роні, ти з глузду з’їхала, — тихо проказав Барні Меєрсон. Схоже, тепер він розізлився не на жарт; його обличчя потемніло від люті.
— Я зв’яжуся з вами по відеофону, коли прийму остаточне рішення, — сказав він Річарду Гнатту. — Але не плекайте надій, бо я не бачу причин змінювати попереднє. Взагалі, можете їх навіть не лишати.
Після цих слів він кинув на свою асистентку суворий, різкий погляд.
2
О десятій годині того ж ранку Лео Булеро, голова ради директорів корпорації «Набори П. П.», отримав відеодзвінок, на який власне й чекав, від Трипланетарної служби правопорядку, приватного поліцейського органу. Він зробив запит за кілька хвилин після того, як дізнався про падіння на Плутоні міжсистемного корабля, що повертався з Проксими.
2
Одне з можливих значень імені персонажа — «лиховісний (потойбічний) паломник» (