Решта колоністів взялися йому допомагати, передаючи валізи з рук в руки до стрічки конвеєра, який спускав їх під землю. Навіть якщо його й не цікавило збереження власного майна, це цікавило їх; вони мали більше досвіду.
— Навчіться жити одним днем, — співчутливо сказав йому Сем Ріґан.— Довшими проміжками часу тут не мислять. Від вечері до відбою; цілком конкретні часові інтервали, завдання й задоволення. Втечі.
Викинувши сигарету, Барні взяв найважчу з валіз.
— Дякую.
Це була цінна порада.
— Перепрошую, — ввічливо сказав Сем і підняв викинутий недопалок, щоб докурити.
Розмістившись у достатньо просторому відсіку, де вистачило місця всім, мешканці барака, разом із новоприбулим Барні Меєрсоном, приготувалися урочисто проголосувати. Шоста вечора за часом Півмісяця Файнберґа. Спільна — за тутешнім звичаєм — вечеря скінчилася; посудомийна машина мила посуд. Тепер, як здалося Барні, ні в кого не було жодних справ; над усіма навис тягар вільного часу.
Підраховуючи зібрані голоси, Норм Шайн проголосив:
— Чотири за Жуй-Ц. Три за Цукер-К. Отже, рішення прийнято. Гаразд. Хто хоче сповістити Імпі Байт погані новини?
Він обвів поглядом кожного.
— Вона розізлиться. Треба бути до цього готовими.
— Я поговорю з нею, — сказав Барні.
Три пари колоністів ошелешено витріщилися на нього.
— Але ж ви навіть не знайомі,— запротестувала Френ Шайн.
— Я скажу їй, що це моя провина, — відказав Барні. — Що це я перехилив баланс на користь Жуй-Ц.
Він знав, що вони дозволять йому це зробити; завдання було не з приємних.
За пів години Барні Меєрсон вже стояв серед мовчазної темряви біля входу в барак; він курив і дослухався до незнайомих звуків марсіанської ночі.
Раптом по небу пронісся якийсь круглий об’єкт, на мить затуливши собою зорі. Невдовзі почувся гул гальмівних двигунів. Уже скоро; схрестивши руки на грудях, він чекав, почуваючись більш-менш розслаблено й повторюючи про себе заготовлені слова.
Незабаром з темряви вийшла низенька жінка у важкому захисному комбінезоні.
— Шайн? Морріс? Це ти, Ріґан, чи що?
Вона примружилась і посвітила інфрачервоним ліхтарем.
— Я тебе не знаю, — насторожено завмерши на місці, сказала вона. — У мене лазерний пістолет.
На нього дивилося дуло.
— Говори.
— Відійдемо, щоб нас не чули.
З неабиякою обережністю Імпейшенс Байт рушила за ним, тримаючи Барні на прицілі. Взявши його ідентифікаційну картку, вона присвітила собі ліхтарем.
— Ти працював на Булеро, — поглянула вона, оцінюючи його. — То що?
— А от що, — мовив Барні. — Ми переходимо на Жуй-Ц. Весь «Вітрянковий рудник».
— Чому?
— Просто прийми це і більше тут не з’являйся. З усіма питаннями — до Лео. Або до Коннера Фрімена з Венери.
— Я спитаю, — сказала Імпейшенс. — Жуй-Ц — лайно. Від нього з’являється залежність, він токсичний і що ще гірше — викликає летальні сни-втечі, але ти опиняєшся не на Террі, а... — вона махнула пістолетом — у гротескних барокових фантазіях, інфантильних і вкрай зболених. Поясни чому.
Він промовчав; лише знизав плечима. Втім, його зацікавила її ідеологічна відданість; сміх та й годі. Хоча насправді, — замислився Барні, — цей її фанатизм докорінно відрізнявся від продемонстрованого місіонеркою на борту корабля Терра-Марс. Очевидно, предмет переконань не мав жодного значення; раніше він ніколи цього не усвідомлював.
— Завтра, у цей же час, на цьому ж місці, — вирішила Імпейшенс Байт. — Якщо ти сказав правду, нехай. А якщо ні...
— А якщо ні, то що? — неспішно й зважено запитав він. — Змусиш нас купувати свій товар? Він, до речі, нелегальний. Ми можемо попросити захисту в ООН.
— Новачок, — її презирству не було меж. — ООН чудово відомо про трафік Цукер-К у цьому регіоні. І я регулярно плачу їм, щоб вони не втручались. Але коли сюди зайде Жуй-Ц... — вона знову повела пістолетом. — Якщо вони під захистом ООН і за ними майбутнє...
— Ти перекинешся до них, — закінчив Барні.
Вона нічого не відповіла; просто розвернулася і забралася геть. Її низенька постать майже одразу розчинилася в темряві марсіанської ночі; він постояв на місці, а тоді рушив назад до барака, орієнтуючись на невиразне темне громаддя, вочевидь, якийсь занедбаний сільськогосподарський трактор, що стояв неподалік.
— І що? — здивовано запитав Норм Шайн, зустрівши Барні біля входу. — Я саме вийшов подивитися, скільки дірок вона пробила у вашому черепі.
— Вона сприйняла це філософськи.
— Імпі Байт? — розреготався Норм. — Для неї це бізнес, за яким стоять мільйони шкірок... «Філософськи»? Хрін там! Що сталося насправді?
— Вона ще повернеться, щойно отримає вказівки зверху, — відповів Барні і почав спускатися в барак.
— Оце вже схоже на правду. Вона дрібнота. От Лео Булеро на Террі...
— Знаю. — він не бачив причини приховувати своє минуле; так чи так, ця інформація була в загальному доступі; рано чи пізно його сусіди на неї натраплять. — Я працював у Лео консультантом з пре-моди по Нью-Йорку.
— І проголосували за Жуй-Ц? — не повірив Норм. — Ви посварилися з Булеро, так?
— Колись розкажу.
Барні спустився на дно рампи і зайшов до спільного відсіку, де на нього чекала решта.
— Принаймні вона не підсмажила вас своїм лазерним пістолетиком, яким постійно вимахує,— з полегшенням сказала Френ Шайн.— Певно, перша відвела погляд.
— З нею покінчено? — запитав Тод Морріс.
— Дізнаюся завтра ввечері, — відказав Барні.
— Ми думаємо, що ви дуже смілива людина, — сказала Мері Ріґан. — Схоже, ви зробите для цього барака багато хорошого, містере Меєрсон. Тобто, Барні. Скажу як на духу — ти нам тут неабияк підняв дух.
— Ой-ой, — засміялася Гелен Морріс. — Намагаючись справити враження на нашого нового сусіда, ми вже забули про такт.
— Я й не намагалася справити враження,— почервоніла Мері Ріґан.
— Просто полестила, — стишила голос Френ Шайн.
— Ти теж, — розлютилася Мері. — Ти перша почала підлизуватися до нього, коли він зійшов з рампи... Ну чи принаймні хотіла. І ти б це зробила, якби тут не було нас і, зокрема, твого чоловіка.
— Шкода, що сьогодні ми не можемо транслюватися, — змінив тему Норм Шайн, — востаннє скористатися старим добрим набором Прудкої Пет. Можливо, Барні сподобалося б. Принаймні, він міг би побачити, проти чого проголосував.
Норм багатозначно обвів поглядом кожного.
— Ну ж бо... бодай в одного з вас точно є Цукер-К, яку ви тримаєте на чорний день у щілині стіни чи під відстійником. Ну ж бо, будьте щедрими з новим сусідом, покажіть, що ви не...
— Добре, — урвала його почервоніла від обурення Гелен Морріс. — У мене є трохи, вистачить на сорок п’ять хвилин. Однак це все, що я маю. А що, як Жуй-Ц в нашому районі досі нема?
— Неси свою Цукер-К, — сказав Норм, і кинув їй услід: — Не хвилюйся. Жуй-Ц вже тут. Сьогодні, забираючи останній скинутий ООН мішок із сіллю, я наштовхнувся на одного з їхніх пушерів. Він дав мені візитівку.
Норм показав картку.
— Нам треба лише о пів на восьму вечора запустити звичайну сигнальну ракету з нітратом стронцію, і вони спустяться до нас із супутника...
— Із супутника?! — хором скрикнули всі.
— У такому разі в них має бути дозвіл ООН, — схвильовано сказала Френ. — А набори в них є? А диск-жокеї, щоб рекламувати нові мініатюри?
— Поки не знаю, — відповів Норм. — Зараз ще багато плутанини. Зачекай, доки пилюка вляжеться.
— Тут, на Марсі, — глухо мовив Сем Ріґан, — вона ніколи не вляжеться.
Вони сіли колом. У центрі стояв набір Прудкої Пет, повний, вдосконалений, принадний; всі відчували, як їх до нього тягне, а Норм Шайн ще й наголосив, що це важлива подія, оскільки вони більше ніколи цього не робитимуть... Якщо, звісно, їм не вдасться скористатися цим набором з Жуй-Ц. І як воно спрацює, — думав він. Цікаво...