Лео слухав краєм вуха, оскільки, попри виняткову важливість новини, переймався зовсім іншим.
Ситуація склалася ідіотська, зокрема, й через те, що «Набори П. П.» щороку платили ООН величезну данину за недоторканність; хай там як, але бойовий корабель Бюро контролю за наркотичними речовинами ООН затримав неподалік від марсіанського північного полюса партію Цукер-К на суму ледь не мільйон шкірок; її доставляли з плантацій на Венері, які пильно охоронялись. Вочевидь, у складній ієрархії ООН хабар не потрапив до рук правильних людей.
Утім, він нічого не міг вдіяти. ООН — монада без вікон і дверей, на яку Лео не мав жодного впливу.
Наміри Бюро контролю за наркотичними речовинами були для нього цілком зрозумілі. Вони хотіли, щоб «Набори П. П.» подали позов до суду з метою повернення вантажу. А це означало б, що нелегальний наркотик під назвою Цукер-К, який вживає величезна кількість колоністів, вирощує, виготовляє і розповсюджує таємна компанія, підконтрольна «Наборам П. П.». Тому, попри цінність вантажу, ліпше було махнути на нього рукою, аніж намагатися повернути.
— Припущення, висловлені в гомеозеті, справдилися, — сказав з екрана відеофона Фелікс Блау, шеф приватної поліції. — Це Палмер Елдрич, і, схоже, він живий, хоч і зазнав серйозних травм. За нашими даними, лінкор ООН везе його у військовий шпиталь, розташування якого, звісно ж, не розголошується.
— Гм-м, — кивнув Лео Булеро.
— Однак про те, що Елдрич знайшов у Проксимі...
— Тобі нізащо цього не дізнатися, — сказав Лео. — Елдрич мовчатиме, на цьому все й закінчиться.
— Але нам повідомили одну цікаву деталь. На борту його корабля була — та й досі є — дбайливо збережена культура лишайника, дуже подібного до лишайника з Титану, з якого виробляють Цукер-К. Я подумав, що з огляду на... — Блау тактовно замовкнув.
— Можна якось знищити ці культури? — інстинктивно випалив Лео.
— На жаль, люди Елдрича вже заволоділи рештками корабля. Безперечно, вони стануть нам на заваді. Звісно, замість того, щоб застосовувати силу, ми можемо спробувати... підкупити їх, — співчутливо запропонував Блау.
— Спробуй, — погодився Лео, хоч сам він не сумнівався, що це марна трата часу й зусиль. — А хіба головний указ ООН не забороняє ввезення будь-яких форм життя з інших систем?
Було б непогано змусити війська ООН розбомбити рештки корабля Елдрича. У своєму записнику він занотував: подзвонити юристам, подати скаргу в ООН на ввезення лишайників з іншої системи.
— Поговоримо пізніше, — сказав він Блау й вимкнув відеофон. Натиснувши кнопку на інтеркомі, Лео наказав секретарці:
— З’єднай мене з керівництвом ООН у Нью-Йорку. Скажи, що я хочу поговорити з секретарем Гепберном-Ґілбертом особисто.
Невдовзі його з’єднали зі спритним індійським політиком, який минулого року став секретарем ООН.
— А, містер Булеро, — скромно усміхнувся Гепберн-Ґілберт. — Бажаєте подати скаргу стосовно конфіскації партії Цукер-К, яку...
— Не знаю я ні про яку партію Цукер-К,— урвав його Лео. — Мене цікавить зовсім інше. Ви взагалі усвідомлюєте, що планує Палмер Елдрич? Він привіз до нас лишайники з іншої системи. Може початися ще одна чума, як у 98-му.
— Ми розуміємо. Однак люди Елдрича стверджують, що це лишайник із Сонячної системи, який містер Елдрич узяв з собою в подорож до Проксими і тепер привіз назад... за їхніми словами, він слугував йому джерелом протеїну.
Індієць зблиснув білозубою усмішкою, насолоджуючись своєю перевагою; його розважала нікчемність цієї відмовки.
— І ви в це вірите?
— Звісно, ні, — ще ширше усміхнувся Гепберн-Ґілберт. — Але, містере Булеро, чому вас це цікавить? Вас так сильно турбують... е-е... лишайники?
— Я небайдужий громадянин Сонячної системи. І я наполягаю на тому, щоб ви вжили належних заходів.
— Ми це й робимо. Провели розслідування... доручили його, до речі, містеру Ларку... ви з ним знайомі... От бачите?
Розмова зійшла на пси, і Лео Булеро вимкнув відеофон, відчуваючи, що політики вже сидять йому в печінках; вони одразу вжили заходів, коли це стосувалося його, втім, щодо Палмера Елдрича... «а, містер Булеро, — передражнив він секретаря. — Це знову ж таки зовсім інше питання, сер».
Так, Ларка він знав. Нед Ларк був головою Бюро контролю за наркотичними речовинами ООН, і саме він був відповідальним за конфіскацію останньої партії Цукер-К; секретар ООН навмисне залучив Ларка до цієї катавасії з Елдричем. ООН діяла за принципом quid pro quo[4]; вони тягтимуть кота за хвіст і нічого не робитимуть Елдричу, доки Лео Булеро не зменшить поставки Цукер-К; він відчував це, але, звісно ж, не міг довести. Зрештою, Гепберн-Ґілберт, цей підлий низенький темношкірий нееволюціонований політик не казав цього прямо.
Ось у що тебе втягують, коли провадиш перемовини з ООН, — думав Лео. Афро-азійська політика. Болото. Скрізь сидять, працюють і всім керують іноземці. Він зиркнув на порожній екран відеофона.
Поки Лео думав, що робити далі, його секретарка міс Ґлісон увімкнула інтерком зі свого боку і сказала:
— Містере Булеро, у приймальні містер Меєрсон. Він проситься до вас на кілька слів.
— Нехай зайде.
Лео зрадів нагоді відволіктися.
За мить увійшов насуплений Барні Меєрсон, експерт у галузі завтрашньої моди. Він мовчки сів навпроти нього.
— Меєрсон, що тебе гризе? — поцікавився Лео, знизивши голос. — Кажи. Я тут саме для цього. Можеш поплакатися в мене на плечі. Скажи, що трапилось, і я тебе підтримаю.
— Моя асистентка. Міс Фуґате.
— Так, я чув, що ти з нею спиш.
— Не в тому річ.
— Ага, ясно,— мовив Лео.— Це лише другорядна дрібниця.
— Я просто хочу сказати, що прийшов сюди поговорити про міс Фуґате, але з іншого приводу. Сьогодні між нами виникла суттєва суперечка. Торговець...
— Ти відмовив йому, а вона не погодилася.
— Так.
— Ех ви, ясновидці.
А це вже цікаво, — подумав Лео. Можливо, існують альтернативні версії майбутнього.
— То ти хочеш, щоб на майбутнє я наказав їй в усьому тебе підтримувати?
— Вона — моя асистентка, — сказав Барні Меєрсон. — А отже, має мене слухатись.
— Ну... а хіба спання з тобою не явний рух у цьому керунку? — розсміявся Лео. — Хоча вона мала би підтримати тебе у присутності торговця, а всі свої сумніви висловити пізніше особисто.
— Мене й таке не влаштовує, — ще більше насупився Барні.
— Знаєш, завдяки Е-терапії в мене величезна лобова частка мозку, — різко сказав Лео. — Я так розвинувся, що й сам майже став ясновидцем. Торговець приносив горщики? Кераміку?
Барні вельми неохоче кивнув.
— То були горщики твоєї колишньої дружини, — зауважив Лео.
Її вироби розходилися добре; він бачив рекламу в гомеозетах; вони продавалися в одному з найвишуканіших мистецьких салонів Нью-Орлеана, а також тут, на Східному узбережжі, і в Сан-Франциско.
— Отже, вони матимуть успіх, Барні? — він пильно поглянув на свого ясновидця. — Міс Фуґате мала рацію?
— Богом клянуся, вони ніколи не матимуть успіху, — байдужим тоном відказав Барні.
Утім, надто байдужим, враховуючи тему розмови, — вирішив Лео, — надто нечуттєвим.
— Я так бачу, — вперто додав ясновидець.
— Гаразд, — кивнув Лео. — Я тобі вірю. Але якщо її горщики стануть хітом, а ми не матимемо їхніх мініатюр для наборів колоністів...
На якусь мить він задумався.
— Цілком можливо, що твоя партнерка по ліжку сяде ще й у твоє крісло.
Підводячись, Барні перепитав:
— То ви проінструктуєте міс Фуґате щодо позиції, яку їй варто зайняти?
Він враз почервонів і під регіт Лео забурмотів:
— Я маю на увазі...
— Добре, Барні. Я закручу їй гайки. Вона молода. Переживе. А от ти старієш. Мусиш триматися гідно і нікому не дозволяти собі перечити.
Він також встав, і, підійшовши до Барні, поплескав його по спині.
— Але послухай мене. Припини краяти собі серце. Забудь уже про свою колишню. Домовились?