— Ого, — проказав Норм Шайн.
— Де були? — ледь ворушачи язиком, поцікавився Тод Морріс; звівшись на кволі ноги, він допоміг підвестися своїй дружині Гелен. — Я, наприклад, повернувся в старші класи, на своє перше справжнє побачення... Перше успішне. Ну, ви зрозуміли.
Він знервовано поглянув на Гелен.
— Це набагато краще, ніж Цукер-К, — сказала Мері Ріґан. — Незрівнянно. О, якби ж я тільки могла розповісти вам, що робила... — воно сором’язливо захихотіла. — Але я не можу.
Її обличчя розпашіло й почервоніло.
Зайшовши до свого відсіку, Барні Меєрсон зачинив двері і дістав тюбик із токсином, який дав йому Аллен Фейн; він потримав його в руці й замислився. Саме час. Але... чи ми повернулися? Може, те, що я бачив, було лише залишками образу Елдрича, що наклалися на Енн? А чи все було по-справжньому, і мені відкрилася справжня, безумовна реальність, де опинився не лише він, а й усі решта?
Якщо так, то для токсину ще рано. Так підказувала йому інтуїція.
А проте він відкрутив кришечку.
З відкритого тюбика почувся тоненький голос:
— Меєрсон, ми стежимо за тобою. І якщо ти щось задумав, нам доведеться втрутитися. Тебе буде суворо покарано. Нам шкода.
Тремтячими пальцями він накрив тюбик кришечкою і міцно закрутив. Тюбик був... порожній!
— Що таке? — вийшовши з кухні, запитала Енн; на ній був знайдений десь фартух. — Що це? — поцікавилась вона, помітивши у нього в руках тюбик.
— Вихід, — процідив Барні. — Звідсіля.
— Звідки саме?
Вона знову повернула собі звичний вигляд; тепер їй нічого не бракувало.
— Барні, скидається на те, що тобі зле. Справді. Це післядія Жуй-Ц?
— Відхід.
Невже там, усередині, справді Палмер Елдрич, — дивувався Барні, розглядаючи закритий тюбик і крутячи його в руці.
— Чи можна вийти на зв’язок із супутником Фейнів?
— Гадаю, що так. Просто подзвони їм з відеофона, чи як вони вирішили...
— Сходи й попроси Норма Шайна, щоб він мене з ними зв’язав, — сказав Барні.
Енн слухняно вийшла з відсіку; за нею зачинилися двері.
Він одразу ж дістав зі сховку під кухонною плитою книжку з шифром, що її дав йому Фейн. Повідомлення треба зашифрувати.
Сторінки, на яких мав бути шифр, виявилися порожніми.
Отже, не шифруватиму,— вирішив Барні,— та й по всьому. Зроблю, що зможу, і хай буде як буде.
Двері відчинилися; на порозі з’явилася Енн.
— Містер Шайн замовив для вас дзвінок, — сказала вона.— Каже, що треба постійно змінювати налаштування.
Він рушив за нею коридором і зайшов до тісної кімнатки, де за передавачем сидів Норм; щойно Барні увійшов, той розвернув до нього голову і сказав:
— На зв’язку Шарлотта. Підійде?
— Мені треба Аллена, — відказав Барні.
— Гаразд, — невдовзі сказав Норм. — На зв’язку старий баклажан Ал. Тримай.
Він передав Барні мікрофон. На крихітному екрані з’явилося веселе й професійно-усміхнене обличчя Аллена Фейна.
— З тобою хоче поговорити новоприбулий,— на мить відібравши мікрофон, пояснив Норм. — Барні Меєрсон, познайомся з половиною команди, що підтримує в нас на Марсі життя і здоровий глузд.
І пробурмотів собі під ніс:
— Господи, як же в мене болить голова. Перепрошую.
Він звільнив стілець перед передавачем і, похитуючись, зник у коридорі.
— Містере Фейн,— обережно проказав Барні.— Сьогодні я спілкувався з містером Палмером Елдричем. Він згадував нашу з вами зустріч. Йому було про неї відомо, тож, як я розумію, немає...
— Яку зустріч? — холодно спитав Аллен Фейн.
На якусь мить Барні замовк.
— Вочевидь, вони встановили інфрачервону камеру, — врешті продовжив він. — Швидше за все, на супутнику, що пролітав повз. Хай там як, але схоже, що суть нашої розмови йому досі не...
— Ви з глузду з’їхали, — сказав Фейн. — Ми з вами не знайомі. І ніколи не розмовляли. Чоловіче, ви бажаєте щось замовити чи ні?
Його обличчя було байдуже, потворно відсторонене, і, схоже, він зовсім не прикидався.
— Ви не знаєте, хто я? — не вірячи своїм вухам, спитав Барні.
Фейн обірвав зв’язок, і крихітний екран згас; тепер на ньому не було нічого, крім порожнечі. Барні вимкнув передавач. Він нічого не відчував. Апатія. Він вийшов повз Енн у коридор, зупинився, дістав пачку — невже останню? — земних сигарет і закурив. Те, що Елдрич зробив з Лео на Луні, «Сигмі 14-Б» чи бозна-де, він зробив тепер зі мною також. І врешті-решт заманить у пастку нас усіх. Запросто. Ми ізольовані. Наш спільний світ припинив своє існування. Принаймні для мене; він почав з мене.
І я, — подумав Барні, — мушу якось боротися, маючи лише порожній тюбик, який колись містив — а можливо, й ні — рідкісний дорогий токсин, що спричиняє розлад мозку, а тепер у ньому лише Палмер Елдрич, і навіть не весь. Лишень його голос.
Сірник обпік йому пальці. Але Барні було байдуже.
11
Звірившись зі своїми записами, Фелікс Блау сказав:
— П’ятнадцять годин тому санкціонований ООН корабель компанії «Жуй-Ц» сів на Марсі й розповсюдив першу партію в бараках Півмісяця Файнберґа.
— Включно з «Вітрянковим рудником»? — склавши руки й нахилившись до екрана, уточнив Лео Булеро.
Фелікс коротко кивнув.
— Зараз він уже мав би вжити дозу цього мізкороз’їдального лайна і вийти з нами на зв’язок через систему супутників, — сказав Лео.
— Я це розумію.
— Вільям К. Кларк усе ще напоготові?
Кларк був головою юридичного відділу «Наборів П.П.» на Марсі.
— Так, — відповів Фелікс, — але Меєрсон досі з ним не зв’язався. Він ні з ким не контактував.
І відсунувши папери, додав:
— Це все. Наразі в мене більше нічого немає.
— Може, помер? — проказав Лео.
Йому стало не по собі; цей задум псував йому настрій.
— А якщо в нього виникли настільки сильні судоми, що...
— Ми знали б. Про це так чи так сповістили б якусь із трьох ООНівських лікарень.
— А де Палмер Елдрич?
— У моїй організації про це нікому не відомо, — відказав Фелікс.— Він полишив Луну і зник. Ми просто втратили його слід.
— Я віддав би свою праву руку, аби лиш дізнатися, що зараз відбувається в тому «Вітрянковому руднику», — мовив Лео.
— Летіть на Марс.
— Е ні, — одразу ж запротестував Лео. — Після того, що сталося зі мною на Луні, я з «Наборів П. П.» ані на крок. Невже ви не можете заслати туди свою людину, яка звітувала би безпосередньо нам?
— У нас там є ця дівчина, Енн Готорн. Але від неї також нічого не чути. Можливо, я сам полечу на Марс. Якщо вже ви відмовляєтесь.
— Я не полечу, — повторив Лео.
— Це дорого вам обійдеться, — сказав Фелікс Блау.
— Ясно, — відказав Лео. — І я заплачу. Але принаймні ми матимемо хоч якийсь шанс. Я до того, що поки в нас нічого немає.
І нам кінець, — подумки додав він.
— Просто надішліть мені рахунок.
— Але ви хоча б уявляєте, скільки вам це коштуватиме, якщо я загину, якщо вони схоплять мене на Марсі? Моя організація...
— Прошу, я не хочу про це говорити. Зрештою, що таке Марс? Невже це цвинтар, на якому Елдрич риє могили? Найімовірніше, Барні Меєрсона він уже з’їв. Гаразд. Летіть у «Вітрянковий рудник».
Лео вимкнув зв’язок.
За його спиною сиділа Роні Фуґате, чинна консультантка з пре-моди по Нью-Йорку; вона уважно слухала. І все розуміла, — подумав він.
— Усе чула? — грубо спитав Лео.
— Ви чините з ним так само, як він вчинив з вами, — сказала Роні.
— Хто? Як?
— Барні побоявся полетіти за вами, коли ви зникли на Луні. Тепер ви боїтеся...
— Це просто нерозумно, — відказав він. — Добре, визнаю: я до біса боюся Палмера, щоб вийти з цієї будівлі. Звісно ж, я не полечу на Марс. Ти кажеш правду.