Двері офісу відчинились. Міс Ґлісон принесла документи, потрібні для реквізиції корабля.
Рука, якою вона притримувала папери, була штучна; він зауважив блиск неприкритого металу й одразу ж підвів голову, щоб поглянути на її лице і все решту. Зуби неандертальця,— подумав він,— ось на що схожі ці гігантські сталеві протези. Реверсія, повернення на дві тисячі років назад; як огидно. А ще й ці люксвідові, відлюксові, чи як їх там, очі, без зіниць, лише щілини. Менше з тим, виробництво чиказької Jensen Labs.
— Чорти б тебе вхопили, Елдрич, — сказав Лео.
— А я ще й твій пілот, — відказав Палмер Елдрич у подобі міс Ґлісон. — Думав ще, чи не зустріти тебе після посадки. Але вирішив, що то вже занадто.
— Давай підпишу папери, — простягнувши руку, мовив Лео.
— Ти досі хочеш летіти на Марс? — здивувався Елдрич. Схоже, це заскочило його зненацька.
— Так, — відповів Лео, терпляче чекаючи, доки той передасть йому документи.
Бодай один раз спробуєш Жуй-Ц, і на тобі можна ставити хрест. Принаймні так сказала б вірна догматам віддана фанатичка Енн Готорн. Це як гріх, — подумав Барні Меєрсон,— це — рабство. Як гріхопадіння. І спокуса.
Бракує лише можливості звільнитись. Невже по неї нам доведеться летіти на Проксиму? Та й навіть там її може не виявитись. Можливо, її не існує в усьому всесвіті.
На порозі зв’язкової кімнати з’явилася Енн Готорн.
— З тобою все добре?
— Звісно,— відказав Барні.— Знаєш, ми самі в це вплутались. Ніхто не змушував нас вживати Жуй-Ц.
Викинувши сигарету на підлогу, він урвав її життя носаком черевика.
— А ти не хочеш віддати мені свою дозу.
Проте йому відмовляла не Енн. Крізь неї промовляв Палмер Елдрич, це він його стримував.
Хай навіть так, але дозу я можу в неї відібрати, — подумав Барні.
— Зупинись, — сказала вона. Чи радше він.
— Гей, — крикнув зі зв’язкової Норм Шайн і ошелешено підскочив з місця. — Меєрсон, що ти робиш? Відпусти її...
Барні відчув удар сильної металевої руки; його схопили сталеві пальці; вони потягнулися до його шиї, швидко, зі знанням справи намацуючи місце, де найефективніше можна було заподіяти смерть. Їм майже це вдалося, однак пакетик уже опинився в нього, і він відштовхнув створіння від себе.
— Барні,— тихо проказала вона,— не треба. Надто рано після першої дози. Прошу.
Нічого не відказавши, він рушив до свого відсіку.
— Ти можеш зробити для мене одну річ? — гукнула Енн. — Розділи її навпіл, поділися зі мною. Так я зможу бути поруч.
— Навіщо?
— Можливо, моя присутність тобі допоможе.
— Сам впораюсь, — відказав Барні.
От якби зустрітися з Емілі до розлучення, ще до того, як з’явиться Річард Гнатт, — думав він, — як тоді, першого разу... Це мій єдиний реальний шанс. Треба намагатися! Знову і знову. Доки не вдасться.
Барні зачинив двері.
Ковтнувши Жуй-Ц, він подумав про Лео Булеро. Ти вибрався. Можливо, тому, що Палмер Елдрич виявився слабшим за тебе. Невже це так? Чи він просто послабив ланцюг і дозволив тобі попустувати? Ти міг би прилетіти сюди й зупинити мене; однак тепер вороття немає. Через Енн Готорн мене застерігав сам Елдрич; це занадто навіть для нього, але що тепер? Невже я зайшов так далеко, що випав навіть з його поля зору? Невже я сягнув самого дна, куди не потрапити навіть йому, де не існує нічого?
І звідки, — подумав Барні, — на поверхню мені вже, звісно ж, не виринути.
У нього заболіла голова, і він мимоволі заплющив очі. Йому здавалося, ніби його живий переляканий мозок почав ворушитися; він відчував його тремтіння. Змінений метаболізм, — зрозумів Барні. Шок. Ти вже вибач, — сказав він своїй соматичній нервовій системі. Гаразд?
— Допоможи,— проказав Барні вголос.
— Ах, допоможіть... Хрін тобі, — процідив чоловічий голос.— Що ти хочеш? Щоб я потримав тебе за руку? Розплющ очі й забирайся звідси. За той час, що ти провів на Марсі, ти загнав себе в могилу, і мені це набридло. Ну ж бо!
— Замовкни, — сказав Барні. — Мені зле. Я надто далеко зайшов. Усе, на що ти здатен, — це вилаяти мене?
Він розплющив очі й побачив перед собою Лео Булеро, який сидів за своїм великим, заваленим паперами дубовим столом.
— Послухайте, — мовив Барні, — я під дією Жуй-Ц. І я не можу це припинити. Без вашої допомоги мені кінець.
На ватних ногах він підійшов до найближчого стільця й сів.
Пахкаючи сигарою, Лео замислено на нього поглянув.
— Ти під дією Жуй-Ц зараз? — насупився він. — Його ж два роки тому...
— Заборонили?
— Так. Заборонили. Боже мій. Не знаю навіть, чи є якийсь сенс із тобою говорити. Що ти таке? Якийсь фантазм із минулого?
— Я ж сказав. Я під дією Жуй-Ц.
Барні стиснув кулаки.
— Гаразд, гаразд.
Лео схвильовано випустив цілу хмару важкого сірого диму.
— Не заводься. Чорт, я ж також бачив майбутнє, і це мене не вбило. Та в будь-якому разі, заради Бога, ти ж ясновидець — ти маєш бути до цього звиклий. У будь-якому разі...
Він відкинувся у своєму кріслі і, зробивши оберт, заклав ногу на ногу.
— Знаєш, я бачив пам’ятник. І вгадай кому. Мені.
Лео поглянув на Барні і стенув плечима.
— У цьому часі мені нічого не треба, нічого взагалі,— мовив Барні.— Я хочу повернути свою дружину. Я хочу Емілі.
Він відчував лють, щораз більшу злобу. Жовчний розпач.
— Емілі,— кивнув Лео Булеро і сказав через інтерком міс Ґлісон: — Зроби так, щоб якийсь час нас ніхто не турбував.
Він знову уважно поглянув на Барні:
— Цього Гнатта, чи як його там, разом із рештою працівників Елдрича заарештувала поліція ООН. Гнатт уклав угоду з торговим агентом Елдрича. Ну і його поставили перед вибором: або в’язниця — звісно, я розумію, що це несправедливо, але мене в цьому не вини — або еміграція. Він емігрував.
— А вона?
— З її гончарним бізнесом? Як, на біса, вона могла б вести його з барака під марсіанською пустелею? Звісно ж, вона покинула цього кретина. Тож, як бачиш, якби ти зачекав...
— Ви справді Лео Булеро? — запитав Барні.— Чи Палмер Елдрич? Який намагається зробити так, аби мені стало ще гірше? То як?
— Палмер Елдрич помер,— здивовано піднявши брову, відказав Лео.
— Але ж це не реальність. Це наркотична фантазія. Трансляція.
— Чорта з два, — зиркнув на нього Лео. — І хто тоді я? Послухай.
Він розлючено наставив на Барні вказівний палець.
— Я реальний. Це ти тут клятий фантазм, як ти сам говорив, з минулого. Я хочу сказати, що ти все переплутав. Чуєш?
Лео щосили грюкнув по столу.
— Це звук реальності. І я кажу тобі, що твоя колишня дружина та Гнатт розлучилися. Я знаю, бо вона постачає нам горщики для мініатюризації. Правду кажучи, минулого четверга вона заходила до Роні Фуґате.
Сердито курячи сигару, він не зводив з Барні очей.
— Отже, мені потрібно лише побачитися з нею,— сказав той.
Усе було просто.
— Еге ж,— кивнув Лео.— От тільки є один нюанс. Що ти збираєшся робити з Роні Фуґате? У цьому світі, який ти, схоже, вважаєш нереальним, ти з нею живеш.
— Два роки? — приголомшено спитав Барні.
— І Емілі знає про це, бо відколи почала продавати нам горщики через Роні, вони стали ліпшими подружками й діляться одна з одною всіма таємницями. Подивись на це з погляду Емілі. Якщо вона прийме тебе, то, швидше за все, Роні більше не братиме її горщиків. Це неабиякий ризик, і б’юсь об заклад, Ем на нього не піде. Адже зараз ми надали Роні право остаточного рішення, як свого часу й тобі.
— Емілі ніколи не занапастила б особисте життя заради кар’єри, — зауважив Барні.
— Але так зробив ти. Можливо, Ем навчилася цього в тебе, засвоїла урок. Хай там як, але навіщо їй навіть за відсутності Гнатта повертатися до тебе? У неї дуже успішна кар’єра, її знає вся планета, кількість шкірок на її рахунку постійно зростає... Хочеш, скажу тобі, як є? Вона має всіх чоловіків, яких хоче. І коли хоче. Ти їй не треба. Барні, змирись із цим. Зрештою, чим тобі Роні не вгодила? Чесно кажучи, я й сам не відмовився б...