— Просто скажи мені, як повернутися, — мовив Барні.
— Емілі тебе вже не турбує?
— Мені страшно.
Він відчув на собі власний погляд, що з розумінням дивився на нього з майбутнього.
— Гаразд,— бовкнув Барні, що мені зробити, вдати, що це не так, аби справити на тебе враження? Ти в будь-якому разі все зрозумів би.
— Елдрич має перевагу над усіма, хто вжив Жуй-Ц, оскільки повернення до нормального стану відбувається дуже повільно й поступово. Необхідно пройти низку стадій, кожна з яких характеризується меншою ілюзорністю й більшою реалістичністю. Іноді цей процес триває не один рік. Саме тому ООН, хоч і з запізненням, заборонили Жуй-Ц і використали проти Елдрича. Спершу Гепберн-Ґілберт затвердив його, бо справді повірив, що цей препарат дає змогу людині перенестися в конкретну реальність, однак зрештою всім, хто пробував його або ж був свідком його вживання, стало очевидно, що він має абсолютно протилежну...
— Отже, я так і не очуняв після своєї першої дози.
— Так. Ти не повернувся до справжньої реальності. Це відбулося б, якби ти утримався від вживання протягом доби. Фантазми Елдрича, накладені на звичну матерію, повністю зникли б. Ти став би вільним. Однак Елдрич змусив тебе вжити другу, міцнішу дозу. Він знав, що тебе відправили на Марс, аби чинити йому спротив, хоч і не знав, як саме. Він боявся тебе.
Дивно було таке чути; пазл не складався. Елдрич з усім його досвідом і можливостями... Втім, він бачив пам’ятник у майбутньому; він знав, що врешті-решт якимось чином загине.
Двері раптом відчинились.
В офіс зазирнула Роні Фуґате й побачила їх обох; вона нічого не сказала — просто витріщилася на них з відкритим від здивування ротом.
— Фантазм,— пробурмотіла Роні.— Думаю, це той, що стоїть, той, що ближче до мене.
Вона зайшла всередину й тремтячими руками зачинила за собою двері.
— Саме так, — пильно поглянувши на неї, сказав Барні з майбутнього.— Можеш перевірити, зануривши в нього руку.
Що вона й зробила; Барні Меєрсон побачив як її рука ввійшла в його тіло й зникла.
— Я вже бачила фантазми, — мовила Роні, діставши руку; тепер вона стала більш зібраною. — Але жодного разу не бачила тебе, любий. Усі, хто спробував ту гидоту, рано чи пізно перетворювалися на фантазми, однак останнім часом вони стали з’являтися рідше. Ще приблизно рік тому вони траплялися на кожному кроці. Врешті-решт Гепберн-Ґілберт побачив самого себе. Але він на це заслужив, — додала вона.
— Розумієш,— сказав Барні з майбутнього,— він зараз під владою Елдрича, навіть попри те, що для нас цей чоловік уже помер. А тому нам треба поводитися обережно. Елдрич може будь-якої миті почати впливати на його сприйняття, і коли це трапиться, він не матиме іншого вибору й реагуватиме відповідно.
— Що ми можемо для тебе зробити? — запитала Роні.
— Він хоче повернутися на Марс. Вони розробили навдивовижу складний план знищення Елдрича за допомогою міжпланетних судів. Йому також потрібно буде вжити «КВ-7», препарат з Іо, що викликає епілепсію. Чи ти вже цього не пам’ятаєш?
— Але ж до суду так і не дійшло. Елдрич усе владнав. Вони відкликали позов.
— Ми можемо відвезти тебе на Марс на кораблі «Наборів П. П.»,— мовив Барні з майбутнього.— Але це нічого не дасть, адже Елдрич не лише полетить за тобою й перебуватиме поряд під час польоту — він зустріне тебе після прибуття. Це його найулюбленіша розвага на свіжому повітрі. Не забувай, що фантазми здатні перебувати всюди. Вони не обмежені ні часом, ні простором. Це й робить їх фантазмами, це і відсутність метаболізму, принаймні в нашому розумінні цього слова. Але, як не дивно, на них діє сила тяжіння. Останнім часом з’явилося багато досліджень, хоча й досі про це мало що відомо.
І багатозначно завершив:
— Зокрема, про те, як вигнати фантазм, як змусити його повернутися у свій час і простір.
— Тобі так кортить мене позбутися? — спитав Барні. Його пробрав холод.
— Авжеж,— спокійно відказав Барні з майбутнього. — Так само, як тобі кортить повернутися. Тепер ти знаєш, що припустився помилки, знаєш, що...
Поглянувши на Роні, він одразу ж замовк. Йому не хотілося говорити про Емілі за її присутності.
— Були спроби з використанням високовольтного низькоамперного електрошоку, — сказала Роні. — І магнітних полів. У Колумбійському університеті...
— Поки що найкращих результатів досягли на фізичному факультеті Каліфорнійського університету на Західному узбережжі, — мовив Барні з майбутнього. — Там фантазм опромінюють бета-частинками, які розщеплюють білкову основу для...
— Добре,— відказав Барні.— Залишу вас у спокої. Подамся краще в Каліфорнійський університет і перевірю, на що вони здатні.
Він почувався повністю зломленим; від нього відмовився навіть він сам; куди вже далі, — подумав Барні з дикою безсилою люттю. Господи!
— Дивно,— проказала Роні.
— Що дивно? — перепитав Барні з майбутнього, відкинувшись у кріслі, схрестивши руки на грудях і поглянувши на неї.
— Те, що ти згадав про Каліфорнійський університет. Наскільки мені відомо, вони ніколи не досліджували фантазми, — сказала Роні й пошепки звернулась до Барні: — Попроси його показати обидві руки.
— Руки, — сказав Барні, але в чоловікові, який сидів, уже відбулися моторошні зміни, зокрема це стосувалося його щелепи, характерну опуклість якої неможливо було не впізнати. — Облиш, — ледве ворушачи язиком проказав він; у нього запаморочилося в голові.
— Бог допомагає тим, хто допомагає собі сам, Меєрсон, — насмішкувато сказав Барні з майбутнього. — Ти справді думаєш, що є бодай якийсь сенс вештатися в пошуках когось, хто б тебе пожалів? Чорт забирай, та мені самому тебе шкода. Я ж казав тобі не чіпати другої дози. Я звільнив би тебе, якби знав як, а мені про цей наркотик відомо більше, ніж будь-кому.
— Що з ним станеться? — запитала Роні в Барні з майбутнього, який ним уже не був; метаморфоза завершилася, і тепер за столом, злегка погойдуючись у кріслі, сидів Палмер Елдрич, високий, сіроликий, квазілюдина, майже недбало сплетена з величезного клубка позачасового павутиння.— Боже правий, невже він валандатиметься так вічно?
— Хороше питання,— серйозно сказав Палмер Елдрич. — Якби ж я знав. Це бентежить мене так само, як і його. Я загруз у цьому набагато глибше, ви ж пам’ятаєте.
І розвернувся до Барні:
— Ти ж зрозумів, що необов’язково зберігати свій звичний гештальт. Ти можеш стати каменем, деревом, глиномішалкою або деталлю антитермального даху. Я пробував бути всіма цими предметами й багато чим іншим. Коли стаєш неживим, наприклад, старою колодою, то не усвідомлюєш плину часу. Цікаве рішення для тих, хто хоче втекти від фантазматичного існування. Але я цього не хочу.
Він стишив голос.
— Адже для мене повернення у свій час і простір означатиме смерть, накликану зусиллями Лео Булеро. Я, навпаки, можу жити лише в цьому стані. Але ти...
Злегка посміхнувшись, Елдрич повів рукою.
— Тобі, Меєрсон, краще перетворитися на камінь. І чекати, доки не мине дія препарату. Скільки б не знадобилося часу. Десять років, сто. Мільйон. Або на викопну кістку в музеї.
Він дивився на Барні лагідним поглядом.
— Можливо, він має рацію, — врешті сказала Роні.
Барні підійшов до столу, взяв до рук скляне прес-пап’є і поклав його на місце.
— Ми не можемо його торкнутися, — мовила Роні, — але він може...
— Здатність фантазмів оперувати матеріальними об’єктами,— сказав Палмер Елдрич,— доводить, що вони існують насправді і не є суто проекціями. Згадай полтергейстів... Вони також могли жбурляти речі по всьому будинку, хоча так само не мали тіл.
На стіні офісу виблискувала почесна відзнака; нагорода, яку три роки тому за його часом отримала Емілі за керамічний виріб, що потрапив у шоу. І ось вона тут. Він досі її беріг.