Він не знав. Ніхто цього не знав, оскільки всі, як, наприклад, Барні Меєрсон, у різних варіантах відтворювали його життя. Барні і міс Рондінелла Фуґате були другосортною копією Лео Булеро і міс Джурґенз. Куди не кинь оком, скрізь те саме; ймовірно, навіть Нед Ларк, голова Бюро контролю за наркотичними речовинами, провадив такий самий триб життя... Ймовірно, так само робив Гепберн-Ґілберт, вочевидь, утримуючи якусь бліду високу шведську старлетку з грудьми завбільшки з кулі для боулінгу... і такими ж твердими. Та навіть Палмер Елдрич. Ні,— раптом усвідомив він. Палмера Елдрича це не стосується; він знайшов щось інше. Десять років Елдрич пробув у системі Проксими, чи принаймні літав туди й назад. Що ж він знайшов? Щось варте докладених зусиль? Варте кораблетрощі на Плутоні?
— Ви бачили гомеозети? — запитав він міс Джурґенз. — Читали про корабель на Плутоні? Таких, як цей Елдрич — один на мільярд. Таких, як він, більше нема.
— Я читала, що в нього протікає дах,— відповіла вона.
— Аякже. Десять років коту під хвіст, стільки мук, і заради чого?
— Запевняю вас, ці десять років він собі відшкодував, — відказала міс Джурґенз. — Він божевільний, але не дурний. Про себе дбає, як і будь-хто інший. Тож дах у нього не такий уже й дірявий.
— Хотів би я з ним зустрітись, — проказав Лео Булеро. — Просто поговорити, бодай одну хвилину.
І тієї ж миті він вирішив, що зробить це: полетить до Палмера Елдрича у шпиталь, байдуже — силою чи грошима прокладе собі шлях до нього в палату і дізнається, що саме той знайшов.
— Колись я вважала, — сказала міс Джурґенз, — що кораблі, які вперше вилетіли за межі нашої системи до іншої зірки... Пам’ятаєте ж?.. Тоді так казали... — вона завагалася. — Це так по-дурному, але я була ще дитиною, коли Арнольдсон уперше злітав до Проксими й повернувся. Ну, тобто я була дитиною, коли він повернувся. Я справді думала, що, можливо, залетівши так далеко, він... — дівчина схилила голову, щоб не зустрітися з Лео поглядом.— Знайде Бога.
І я так вважав, — подумав Лео. Але я тоді був дорослим. Мені вже було добряче за тридцять. І я неодноразово розповідав про це Барні.
Однак я досі в це вірю, навіть зараз. Після десятилітнього польоту Палмера Елдрича.
Після обіду, повернувшись до офісу «Наборів П. П.», Лео Булеро вперше зустрівся з Рондінеллою Фуґате; вона на нього чекала.
Симпатична, — подумав він, зачиняючи двері офісу. Гарна фігура, а які прекрасні блискучі очі! Схоже, вона нервувала; закинула ногу на ногу, розгладила спідницю і крадькома позирала на нього, поки він всідався перед нею за стіл. Дуже молода, зрозумів Лео. Дитина, яка нізащо не мовчатиме й сперечатиметься зі своїм керівником, якщо вважатиме його неправим. Зворушливо...
— Знаєш, чому я покликав тебе до себе в офіс? — запитав він.
— Гадаю, ви розлютились через нашу суперечку з містером Меєрсоном. Але я справді відчула перспективність тієї кераміки. То що мені було робити?
Вона благально напіввстала, але затим знову сіла.
— Я вірю тобі, — сказав Лео. — Але містер Меєрсон — людина вразлива. Якщо ти з ним живеш, то знаєш, що він усюди носить із собою портативного психіатра.
Висунувши шухляду, він дістав коробку найкращих Cuesta Rey і запропонував міс Фуґате, яка з вдячністю взяла одну з тонких темних сигар. Він узяв одну й собі, припалив їй, потім собі й відкинувся в кріслі.
— Знаєш, хто такий Палмер Елдрич?
— Так.
— Можеш скористатися ясновидінням для передбачення чогось, окрім моди? Приблизно наступного місяця в гомеозетах цілком відкрито називатимуть місцеперебування Елдрича. Я хотів би, щоб ти поглянула на них і сказала мені, де він зараз. Я знаю, що ти зумієш.
Маєш зуміти, — сказав він про себе, — як хочеш тут працювати. Він чекав, курив сигару, спостерігав за дівчиною і з деякою заздрістю думав, чи у ліжку вона така ж, як і на вигляд...
— Містере Булеро, я маю лише найрозмитіше уявлення, — тихо, затинаючись проказала міс Фуґате.
— Байдуже, кажи.
Він потягнувся по ручку.
Їй знадобилося кілька хвилин, та коли вона повторювала спроби, її уявлення не ставало чіткішим. Тож він записав у нотатнику: ветеранський шпиталь імені Джеймса Ріддла, База III, Ганімед. Установа ООН, звісно ж. Він так і передбачав. Не надто й безнадійно; можна спробувати туди потрапити.
— Але він там не під своїм ім’ям, — зауважила бліда й виснажена від зусиль, необхідних для передбачення, міс Фуґате; вона знову припалила згаслу сигару; сівши в кріслі рівніше, ще раз схрестила свої гнучкі ноги. — В гомеозетах напишуть, що Елдрич числився в шпитальних документах як містер...
Вона замовкла, заплющила очі й зітхнула.
— О, чорт! Ніяк не можу розгледіти. Один склад. Френт. Брент. Ні, здається, Трент. Так, Елдон Трент.
Вона полегшено усміхнулась; її великі очі зблиснули з наївним, дитячим задоволенням.
— Вони й справді неабияк попіклувалися про те, щоб сховати його. А ще в гомеозетах напишуть, що його допитували. Тож, очевидно, він при свідомості.
Раптом вона насупилася.
— Чекайте. Я бачу заголовок. Я у власному конапті, сама. Ранній ранок, читаю першу шпальту. О, Господи!
— Що там? — різко нахилившись уперед, запитав Лео; він відчув її тривогу.
— Заголовки кажуть, що Палмер Елдрич помер,— прошепотіла міс Фуґате.
Вона кліпнула очима, здивовано озирнулася навкруги, а тоді поволі зосередила погляд на ньому; дівчина подивилася на нього зі страхом і сум’яттям та відсахнулась; відсторонившись, вона зіщулилася в кріслі і сплела пальці рук.
— І в цьому звинувачують вас, містере Булеро. Чесно. Так написано в заголовку.
— Хочеш сказати, що я його вб’ю?
Вона кивнула.
— Але... це не стовідсотково. Я лише побачила це в одній із версій майбутнього... Розумієте? Ми, ясновидці, бачимо...
Міс Фуґате зробила жест рукою.
— Я знаю.
Він знав ясновидців; зрештою, Барні Меєрсон пропрацював на «Набори П. П.» тринадцять років поспіль, а дехто навіть довше.
— Це може статися, — проскреготів він.
Але навіщо мені це робити? — запитував себе Лео. Поки що не відомо. Можливо, коли він дістанеться до Елдрича, поговорить з ним... Вочевидь, так і станеться.
— Думаю, що з огляду на таку версію майбутнього вам не варто намагатися зустрітися з містером Елдричем, — сказала міс Фуґате, — чи не так, містере Булеро? Я маю на увазі, що ризик є... і він доволі великий. Гадаю... приблизно... в районі сорока.
— Сорока чого?
— Відсотків. Майже половина можливих версій.
Тепер, трохи заспокоївшись, вона курила сигару й дивилася на нього; її очі, темні й уважні, виблискували, поки вона, очевидно, роздумувала над тим, навіщо ж йому це робити.
Підвівшись, він підійшов до дверей офісу.
— Дякую. Я ціную твою допомогу.
Він витримав паузу, чітко натякаючи на те, що хоче, аби вона пішла.
Втім, міс Фуґате лишилася сидіти. Він відчув ту саму впертість, яка так засмутила Барні Меєрсона.
— Містере Булеро,— тихо проказала вона,— я думаю, мені варто повідомити про це поліцію ООН. Ми, ясновидці...
Він знову зачинив двері.
— Ви, ясновидці, надто переймаєтеся життям інших людей,— сказав Лео. Але міс Фуґате його впіймала. Цікаво,— міркував він, — що ж їй вдасться зробити з цим знанням.
— Містеру Меєрсону загрожує призов,— сказала міс Фуґате. — Вам, звісно, про це відомо. Ви збираєтеся спробувати повпливати на них, щоб його відпустили?