Він зиркнув на годинник.
— За годину. Вони мають усю інформацію про автентичні предмети. Взагалі-то, цю інформацію мають докладати до предмета, класти разом із ним у коробку.
Тод непокоївся, бо, звісно ж, саме за його шкірки — його і Гелен — була куплена крихітна фігурка людини-психоаналітика, а також кушетка, робочий стіл, килим і приголомшлива шафа з надзвичайно якісно мініатюризованими книжками.
— Ти ж ходив до аналітика на Землі,— звернулася Гелен до Норма Шайна.— Скільки він коштував?
— Ну, я здебільшого відвідував групову терапію, — відповів Норм.— У Державній клініці психогігієни в Берклі, і вони брали стільки, скільки ти міг заплатити. А Прудка Пет і її хлопець, звісно ж, ходять до приватного аналітика.
Він сердито рушив уздовж городу між рядами понівеченого листя, все воно певною мірою було сточене й поглинуте мікроскопічними місцевими шкідниками. Якби знайти хоч одну здорову рослину, хоч одну неторкнуту... Цього було б достатньо, щоб підняти його дух. Пестициди з Землі зовсім не годилися; місцеві шкідники процвітали. Вони чекали десять тисяч років, щоб хтось прилетів сюди й спробував виростити врожай.
— Треба полити, — сказав Тод.
— Еге ж, — погодився Норм Шайн.
Засмучений, він рушив до гідронасосної системи «Вітрянкового рудника»; вона була з’єднана з їхньою тепер уже частково засипаною піском зрошувальною мережею, що обслуговувала всі городи барака. Перед поливом треба прибрати пісок, — подумав Норм Шайн. Якщо ближчим часом не завести великого піскокопача класу А, то вони не зможуть поливати сади, хоч би як їм того кортіло. Однак йому не хотілося цим займатися.
І все ж Норм не міг, як Сем Ріґан, просто показати спину, повернутися під землю й розважатися там зі своїм набором, збирати або монтувати нові предмети, робити покращення... або, як знову ж таки пропонував Сем, дістати дбайливо сховану Цукер-К і почати комунікацію. Ми маємо обов’язки, — подумав він.
— Попроси мою дружину піднятися сюди, — сказав Норм Гелен.
Френ могла пояснити йому, як керувати піскокопачем; вона мала до такого хист.
— Я покличу її, — дорогою вниз мовив Сем Ріґан. — Ніхто зі мною не йде?
За ним ніхто не пішов; Тод і Гелен Морріси врешті вирішили оглянути власний город, а Норм Шайн узявся знімати з піскокопача захисним чохол, готуючи його до роботи.
Опинившись під землею, Сем Ріґан розшукав Френ Шайн; вона зосереджено схилилася над набором Прудкої Пет, яким Морріси й Шайни користувалися разом.
— Ми повезли Прудку Пет у її новому «форді» з твердим відкидним дахом через центр, запаркувались, закинули в лічильник десять центів, вона сходила по крамницях, а тепер сидить у приймальні психоаналітика й читає Fortune. Скільки вона має заплатити? — не підводячи погляду, спитала Френ.
Побачивши, хто прийшов, вона пригладила своє довге темне волосся й усміхнулась. Безперечно, Френ була найвродливішою та найефектнішою особою в їхньому бараці; він зауважив це далеко не вперше.
— Як ти можеш колупатися в цьому наборі, нічого не зжувавши... — сказав Сем.
Він озирнувся довкола; крім них, нікого поблизу не було. Нахилившись до неї, він тихо запропонував:
— Давай пожуємо першокласної Цукер-К. Як ми вже з тобою робили. Що скажеш?
Поки Сем чекав на відповідь, у нього хутчіш забилося серце; від спогадів про те, як вони востаннє вдвох транслювалися водночас, у нього підкошувалися ноги.
— Гелен Морріс буде...
— Ні, вони нагорі, заводять піскокопач. Їх ще годину не буде.
Взявши Френ за руку, він допоміг їй підвестися.
— Те, що привозять у звичайній коричневій обгортці, — сказав Сем, виводячи її з відсіку в коридор, — не можна довго зберігати. Воно старіє і черствіє. Втрачає силу.
А ми за цю силу платимо, — похмуро подумав він. Надто багато, щоб спускати її на пси. Втім, дехто — не з цього барака — стверджував, що сила трансляції залежить не від Цукер-К, а від якості набору. Він вважав це нісенітницею, проте ця точка зору мала своїх прихильників.
— Семе, я зжую водночас із тобою, — сказала Френ, щойно вони поспіхом зайшли до його відсіку, — але тільки давай не будемо робити на Террі нічого такого... Ну ти зрозумів. Такого, чого б ми не зробили тут. Те, що ми — не ми, а Пет і Волт, не дозволяє нам...
Вона застережливо насупилась, дорікаючи йому за його поведінку минулого разу і за те, що він робив, не спитавши згоди.
— Отже, ти визнаєш, що ми справді переносимося на Землю?
Вони вже неодноразово сперечалися на цю тему, і їхні думки кардинально різнилися. Френ схилялася до того, що трансляція лише видимість (колоністи називали таке випадковою властивістю, акциденцією), тобто лише зовнішній вияв тих чи тих місць та об’єктів, але не їхня сутність.
— Байдуже, — повільно проказала Френ, забравши свою долоню з його і зупинившись біля дверей, які вели з коридору у відсік, — чи це гра уяви, наркотична галюцинація, а чи справжнє перенесення з Марсу на колишню Землю за допомогою невідомої нам сили...
Вона знову кинула на Сема різкий погляд.
— Як на мене, ми мусимо утримуватися. Аби не псувати досвіду комунікації.
Спостерігаючи, як він обережно відсуває металеве ліжко від стіни й опускає довгий гак у тріщину, Френ додала:
— Це має бути досвід очищення. Ми полишаємо наші матеріальні тіла, втрачаємо нашу, як то кажуть, тілесність. І натомість здобуваємо тіла нетлінні, принаймні на якийсь час. Або й назавжди, якщо ти, як дехто, теж віриш, що це відбувається поза часом і простором, що це відбувається у вічності. Чи ти не згоден, Семе?
Вона зітхнула.
— Знаю, що не згоден.
— Духовність,— з відразою мовив він, діставши з тріщини під відсіком пакетик Цукер-К. — Заперечення реальності. Але що ти отримуєш натомість? Нічого.
— Визнаю, — погодилась Френ, підійшовши ближче й спостерігаючи, як він відкриває пакетик. — Я не можу довести, що внаслідок утримання ти маєш натомість щось краще. Але я знаю ось що. Ви, сенсуалісти, не усвідомлюєте, що, жуючи Цукер-К і полишаючи наші тіла, ми вмираємо. А померши, ми скидаємо з себе тягар...
Вона завагалась.
— Та кажи вже, — відкривши пакетик, сказав Сем і відрізав ножем від коричневої маси грубих рослино-подібних волокон одну смужку.
— Гріха, — закінчила Френ.
Сем Ріґан зайшовся сміхом.
— Гаразд... принаймні ти — ортодокс.
Більшість колоністів погодилися б із Френ.
— Але, — сказав він, повертаючи пакетик у схованку,— я жую його не тому. Я не хочу нічого позбутися... я хочу щось отримати.
Зачинивши двері відсіку, Сем хутко дістав власний набір Прудкої Пет, розклав його на підлозі та швидко й нетерпляче розташував усі предмети на потрібні місця.
— Щось зазвичай нам недоступне,— додав він так, наче Френ цього не знала.
Її чоловік, його дружина, обоє разом або й усі мешканці барака могли зайти, поки вони з Френ перебуватимуть у стані трансляції. Їхні тіла сидітимуть достатньо далеко одне від одного; і ніщо не виказуватиме неподобства, хай якими пильними були б спостерігачі. Все було законно; зносини довести неможливо; юристи з керівництва ООН на Марсі й інших колоніях намагалися... але в них нічого не вийшло. Під час трансляції можна було вдаватися до інцесту, коїти вбивства, робити що завгодно, і з юридичного погляду це вважалося лише фантазією, безневинним бажанням.
Цей надзвичайно цікавий факт давно підштовхнув його до вживання Цукер-К; для нього в житті на Марсі приємного було вкрай мало.
Сем простягнув їй пів смужки Цукер-К, а тоді поклав до рота свою й жадібно розжував.
Усе ще засмучена Френ також почала жувати.
Він був Волтом. Мав спортивний корабель «Ягуар ХХВ», що розганявся до п’ятнадцяти тисяч миль за годину. Носив італійські сорочки та англійське взуття. Розплющивши очі, він глянув на маленький телевізор з годинником від General Electric, що стояв біля ліжка; той увімкнувся автоматично й налаштувався на ранкову розважальну програму з першокласним клоуном-новинарем Джимом Бріскіном. Його постать у червоногарячій перуці вже проступала на екрані. Волт сів, торкнувся кнопки керування ліжком, перевів його в режим сидіння і відкинувся, щоб трохи подивитися поточну програму.