Я обіцяю -
Не лишу без гостинця!
Бондарівна.
(на хвилю притискається до Ти т а р е н к а , мов перед довгою розлукою)
Хоч на мить наодинці…
Ти ще тут - вже скучаю.
Розчахуються двері. Музика стихає. Заходить п а н К а н ь о в с ь к и й , позаду нього ж о в н і р и .
Пан Каньовський.
(до м у з и к )
А веселої польки?
Щоб у боці до кольки,
Чобітки - на лахміття…
(М у з и к и грають польку. П а н К а н ь о в с ь к и й підхоплює першу-ліпшу д і в ч и н у, виявляється, Б о н д а р і в н у ).
Хто ж ця красна дівиця?
П а н К а н ь о в с ь к и й веде Б о н д а р і в н у у швидкому танку. Велика зала починає кружляти. Миготять обличчя д і в ч а т і х л о п ц і в , серед них раз у раз виринає бліде лице Ти т а р е н к а .
Пан Каньовський.
(до Б о н д а р і в н и ).
Де ховалася, квітко,
Ти від любого пана?
Чарівна і жадана…
(Пристрасно шепоче).
Дам я батькові відкуп,
А ти підеш зо мною
Та й до панських покоїв…
П а н К а н ь о в с ь к и й хоче міцніше пригорнути Б о н д а р і в н у, але вона зненацька дає йому ляпас. П а н К а н ь о в с ь к и й зло шарпає Б о н д а р і в н у за руку, аж вона заточується. Ти т а р е н к о підбігає і штовхає п а н а К а н ь о в с ь к о г о в груди, вихоплює з-за халяви чобота ніж.
Пан Каньовський.
(ошелешено)
Як ти смієш, холопе?
Перш ніж п а н К а н ь о в с ь к и й встигає договорити, один із ж о в н і р і в рубає Ти т а р е н к а шаблею. Ти т а р е н к о падає спершу навколішки, тоді долілиць. Б о н д а р і в н а всім тілом тягнеться до коханого, зіниці її навіжено розширені.
Бондарівна.
Сон у руку… Вода…
Незворотна біда…
Пан Каньовський.
(поправляє кунтуш)
З тими хлопками клопіт!
(Обертається до ж о в н і р і в )
Заберіть його швидко!
(До м у з и к )
Ви чого позмовкали?
(М у з и к и починають награвати, але не в лад).
Ми ще не догуляли.
(До Б о н д а р і в н и )
Так, прекрасная квітко?
Ж о в н і р и виносять тіло Ти т а р е н к а . Б о н д а р і в н а мов уві сні проводжає його поглядом.
Бондарівна.
Ти без мене… без мене…
Під хрестом безіменним…
У нетесанім гробі…
У холодній утробі
Земляній…
Пан Каньовський.
Моя кралю,
Що, уроку замало?
Пан сказав - до покою!
(Хапає її за руку).
Бондарівна.
(марить)
Заливає водою
Вутлий човник без весел
На середині плеса.
У човні на кормі
Ми самі, ми самі,
Я і ти…
Пан Каньовський.
(з серцем)
Божевільна!
Бондарівна.
(кричить)
Розлучатись не вільно!
(Обм’якає в руках п а н а К а н ь о в с ь к о г о ).
Завіса.
ДІЯ ІІІ.
Свіжа яма для могили, поруч стоїть відкрита труна. В труні лежить мертва Б о н д а р і в н а . Д і в ч а т а вбирають її квітами. Поруч тулиться б а т ь к о . П а н К а н ь о в с ь к и й схилився над труною.
Бондарівна.
(з заплющеними очима)
І могилу мою змиють дощі,
І не буде навіть сліду…
Пан Каньовський.
Мовчи! Бондарівна
Поросте татарським зіллям-травою…
(Робить рух, ніби хоче підвестися).
Не закопуй мене в землю живою!
Пан Каньовський сахається, але Бондарівна вже знову лежить мертва. Д і в ч а т а прикрашають труну, стиха наспівуючи.
Дівчата.
А калина в цвіт убирається,
Погуляти збирається.
Б о н д а р і в н а розплющує очі на згадку про калину, вдихає запах.
Бондарівна.
Калина чогось сумна.
Пан Каньовський.
(задивившись на Б о н д а р і в н у )
А гарна ж з лиця вона!..
Бондарівна.
(усміхається до себе)
А цвіту того! А листя!
Пан Каньовський.
(не зводячи очей з Б о н д а р і в н и )
…Мов купана у любистку.
(Наче опритомнівши)
Забивайте труну!
Батько.
(кидається до труни)
Не дам!
Ж о в н і р и відтягають його.
Пан Каньовський.
(відвертається)
То спускайте, як є!
(Ж о в н і р и тримають б а т ь к а , а х л о п ц і опускають відкриту труну в могилу).
Я й сам
Щось очей не відведу.
(Проводжає труну очима)
Краще,
Як була б ти дурна й пропаща…
І жива!..
Ох, лихі, лихі
Наші люті, тяжкі гріхи!..
П а н К а н ь о в с ь к и й помічає, що і досі стискає вінки в руках, злісно кидає їх до ями. Раптом звідти - глухий голос Бондарівни.
Бондарівна.
Нащо ці три вінки з барвінку?
Вже так хочеш мене за жінку?
Вже так очі мої ясні,
Вже так брови мої сумні
Світ тобі зав’язали?
Пан Каньовський.
(мимохіть нахиляється над ямою, його ледве тримають ноги)
Лихо
Моє!..
Бондарівна.
(не впізнає пана Каньовського, їй мариться хтось інший)
Тихше, коханий, тихо.
Глянь на мене, всміхнись мені!
Пан Каньовський.
Бондарівна моя в труні!
Бондарівна.
Білим шовком, зеленим хмелем
Постіль шлюбну я нам постелю.
Краще квітки - в усім саду…
Чом не йдеш ти до мене?
Пан Каньовський.
Йду!
Падає в яму.
Завіса.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ